Ізгої (від гоїть — жити), на Русі 11—12 вв.(століття) люди, що вийшли («вижітиє») через які-небудь обставини зі свого звичайного суспільного положення. Первинні відомості про І. містяться вже в Російській правді, в статутній грамоті 1150 смоленського князя Ростислава Мстіславіча і в церковному статуті князя Всеволода Гаврила Мстіславіча. І. були у володіннях церковних і світських феодалів. Більшість І. відбувалося, мабуть, з селян що порвали в процесі феодалізування зв'язок з общиною, і з холопів, що покупалися або відпущених на свободу. З розвитком феодалізму І. злилися з масою феодально-залежного населення.
Літ.: Греків Би. Д., Селяни на Русі з прадавніх часів до XVII ст, 2 видавництва, кн. 1, М., 1952; Смирнов І. І., До питання про ізгоїв, в збірці: Академікові Б. Д. Грекову до дня 70-ліття. Сб. ст., М., 1952, с. 105—11.
