Європейська рада, консультативна політична організація західно-європейських капіталістичних держав. Статут Е. с. був підписаний в Лондоні 5 травня 1949, через місяць після створення агресивного блоку НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), і набрав чинності 3 серпня 1949. Первинними учасниками Е. с. були Бельгія, Великобританія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швеція. Надалі до нього приєдналися Греція (вийшла з Е. с. в 1969), Туреччина, Ісландія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Австрія, Кіпр, Швейцарія і Мальта. Як спостерігачі в роботі Е. с. беруть участь Іспанія, Португалія, Ізраїль.
Головними органами Е. с. є Комітет міністрів у складі міністрів закордонних справ, що приймає на основі принципу одноголосності політичні рекомендації урядам країн-членів, і Консультативна асамблея у складі 147 представників парламентів держав-учасників, що приймає вирішення більшістю голосів у формі рекомендацій для Комітету міністрів. Основні органи Е. с. знаходяться в Страсбуре (Франція). Е. с. покликаний здійснювати завдання координації політики вхідних в нього держав, у тому числі в питаннях їх взаємин з соціалістичними країнами, а також зв'язок з різними західно-європейським організаціями — Європейським економічним співтовариством і ін. Фактично діяльність Е. с. підпорядкована інтересам блоку НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) і направлена на об'єднання сил капіталістичної Європи проти СРСР і ін. соціалістичних країн. В кінці 60-х рр. в результаті посилення міжімперіалістичних протиріч роль і вплив Е. с. помітно ослабіли.
