«Південноросійський союз робітників»
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

«Південноросійський союз робітників»

«Південноросійський союз робітників», перша робоча революційна політична організація в Росії. Виник в Одесі в 1875. Утворенню «Союзу» сприяв швидкий розвиток Одеси як торговельно-промислового і портового міста, в якому зосереджувалися робітники з різних районів Росії. До Одеси проникала література російської революційної еміграції. Створення «Ю. с. р.» було підготовлене діяльністю одеського кружка чайковцев (керівник Ф. Ст Волховський ), кухоль братів Жебуневих і кухоль І. М. Ковальського, які в 1872—74 вели пропаганду в робочих кухлях самоосвіти. На початку 1875 робочих кухлів заводів Белліно-Фендеріх Гулье-Бланшарда та інші заснували під керівництвом Е. О. Заславського ощадно-позичкову касу (пізніше — «Братська каса одеських робітників»), яка стала ядром «Союзу». У липні 1875 на зборах членів каси було остаточно оформлено утворення «Союзу», прийняті назва і статут, складений Заславським під впливом статуту 1-го Інтернаціоналу. У нім затверджувалося, що робітники можуть добитися визнання своїх прав «лише за допомогою насильницького перевороту, який знищить всякі привілеї і переваги і поставить праця основою особистого і суспільного добробуту». Цілі «Союзу» — пропаганда ідеї звільнення робітників з-під гніту капіталу, їх об'єднання для боротьби з економічним і політичним порядком. Постановка питання про необхідність політичної боротьби різко відрізняла статут «Союзу» від інших народницьких програм 1-ої половини 1870-х рр. Ст І. Ленін писав, що перші робочі організації в Росії «... вимагали політичних прав народові, хотіли вести боротьбу за ці права, а російські соціалісти помилково рахували тоді політичну боротьбу відступом від соціалізму» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4, с. 245). Проте статут «Союзу» не давав чіткого уявлення про класову боротьбу пролетаріату і в цілому не виходив за рамки народницького світогляду. «Союз» встановив зв'язки з робітниками Ростова і Кишинева. Одеське відділення складалося з 6 груп: робочих заводів Белліно-Фендеріх, Бланшарда, групи складачів, майстрів золотих справ, робітників же.-д.(железнодорожний) майстерень і Слободки-Романовки. «Ю. с. р.» налічував до 60 членів, довкола яких групувалися 150—200 співчуваючих робітників. Найбільш активні — Ф. І. Кравченко, Н. Би. Наддачин, С. С. Наумов, М. П. Сквери, І. О. Рибіцкий, М. Я. Ляховіч та інші вели пропаганду, знайомили робітників з нелегальною літературою, залучали до «Союзу» нових членів, брали участь в організації 2 страйків. Члени «Союзу» відгукнулися на боротьбу слов'янських народів Балканського півострова збором грошей в користь повсталих герцеговінцев, встановили зв'язки з еміграцією, отримували нелегальні видання з Лондона. В кінці 1875 — початку 1876 «Ю. с. р.» був розгромлений в результаті зради. 15 чоловік віддано суду Особливої присутності сенату Правітельствующего. 23—27 травня 1877 відбувся перший політичний процес у справі робітників-революціонерів. Заславський, Рибіцкий і Кравченко були засуджені до каторги, останні — до різних термінів тюремного ув'язнення і заслання.

загрузка...

  Літ.: Південноросійський союз робітників. Сб. ст. і матеріалів, [Миколаїв], 1924; Південно-російські робочі союзи, М., 1924; Робочий рух в Росії в XIX ст, Сб. документів і матеріалів, т. 2, ч. 2, М., 1950; Єщенко Ф. О., Пiвденноросiйський союз робiтникiв, Xapкiв, 1971; Ітенберг Би. С., «Південноросійський союз робітників». Виникнення і діяльність, М., 1974; Першина 3. Ст, Нариси історії революційного руху на півдні України, До. — Од., 1975.

  Би. С. Ітенберг.