«Казармовий комунізм»
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

«Казармовий комунізм»

«Казармовий комунізм », поняття, яким К. Маркс і Ф. Енгельс позначали уявлення, що гранично вульгаризувалися, примітивні, про комунізм як про буд, для яких характерні аскетизм в задоволенні людських потреб, деспотизм вузького шару «революційних лідерів», бюрократизація всієї системи суспільних зв'язків, відношення до людини як до сліпого знаряддя виконання волі вищестоящих інстанцій. Приводом для введення такого поняття послужила стаття С. Р. Нечаєва «Головні основи майбутнього суспільного устрою» (1870). У цьому «майбутньому», скроєному за нечаєвськой міркою, панує принцип «... виробляти для суспільства як можна більш, і споживати якомога менше», праця обов'язкова під загрозою смерті, царює дисципліна палиці. «Який прекрасний зразок казармового комунізму! Все тут є: загальні їдальні і загальні спальні оцінювачі і контори, що регламентують виховання, виробництво, вжиток, словом, всю суспільну діяльність, і на чолі всього, як вищий керівник, безименний і нікому невідомий ²наш комітет²» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 18, с. 414). Методи, які пропонувалися для досягнення цього «казармового раю», основоположники наукового комунізму характеризували як апологію віроломства, брехні, залякування, насильства, як доведену до крайнощі буржуазну аморальність.

  Нещадна критика «До. к.», нечаєвщини у всіх її проявах — вираження глибокій гуманістичній суті марксизму. Вже в перших роботах К. Маркс виступав проти «... грубого і непродуманого комунізму», який під прапором ілюзорного заперечення приватної власності на ділі заперечує особу людини. «Всяка приватна власність як така, — писав Маркс, — відчуває — принаймні по відношенню до багатшій приватній власності — заздрість і жадання нівеляції... Грубий комунізм є лише завершення цієї залежності і цієї нівеляції, витікаюче з уявлення про якийсь мінімум. У нього — певна обмежена міра. Що таке скасування приватної власності зовсім не є справжнім освоєнням її, видно якраз з абстрактного заперечення всього світу культури і цивілізації, з повернення до неприродної простоти бідного і такого, що не має потреб людини, яка не лише не піднеслася над рівнем приватної власності, але навіть і не доріс ще до неї» (Маркс До. і Енгельс Ф., З ранніх творів, 1956, с. 586—87).

  Цей тонкий і глибокий аналіз витоків зрівняльного «До. к.» і нині не втратив своєї актуальності. Марксизм зв'язує поява подібних тенденцій з певними соціально-політичними явищами: перш за все з відсталістю, нерозвиненістю, дрібнобуржуазністю тій суспільного середовища, яке сформоване століттями експлуатації, принижень, затурканості, свавілля властей і яка може зберігатися відомий час і після соціалістичної революції. Тиск такого середовища, проникнення її настроїв і забобонів в психологію політичних лідерів, в ідеологію політичних організацій створює реальну можливість для виникнення (у теорії і на практиці) різних проявів «До. до.». Приклад такого роду — теорії і устремління деяких ідеологів в Китаї в кінці 50-х — 70-х рр. 20 в.; в них в своєрідній, гротесковій формі переплелися патріархальні, дрібнобуржуазні, передпролетарські збочення комунізму.

  Концепція «До. к.» знаходиться в непримиренному протиріччі з об'єктивними тенденціями розвитку соціалістичного суспільства, вона категорично відкидається теорією наукового комунізму. Марксистсько-ленінські партії ведуть рішучу боротьбу проти всіх і всяких проявів «До. к.» як у теорії, так і в практиці соціалістичного будівництва.

  А. Е. Бовін.