«Друге видання кріпацтва», поширення суворих форм кріпака права в країнах Центральної і Східної Європи в період пізнього феодалізму (в протилежність кріпосній залежності, що існувала в країнах Західної Європи в період раннього і частково розвиненого феодалізму і що поступилася в 13—14 вв.(століття) місце м'якшим формам феодальної залежності); термін введений Ф. Енгельсом. Виникнення «В. і. к.» пов'язане з появою в 16 ст у Німеччині (до Ст від Ельби), Польщі (вже з 2-ої половини 15 ст), Угорщині, Чехії, Росії крупних поміщицьких господарств, організованих для збуту з.-х.(сільськогосподарський) продуктів на ринок і заснованих на панщинній праці селян, прикріплених до землі (а інколи і до особи) феодала-поміщика. Селянське господарство ставало для поміщика перш за все джерелом дармової робочої сили. Різко зростала панщина (до 5—6 днів в тиждень); значне розширення панської заорювання досягалося у ряді районів (наприклад, в Мекленбурге, Померанії) шляхом зганяння селян з їх наділів. Всі три види залежності селян — поземельна, особиста, судово-адміністративна — зосереджувалися в руках одного і того ж поміщика, який міг не лише перекладати селян з одного наділу на іншій по своєму свавіллю, заставляти працювати на панщині, перетворювати на дворових людей, але і продавати і купувати без землі (у Польщі, Росії, Мекленбурге, Померанії). Кріпацтво набувало меж, близьких рабству. «У. і. к.» принципово відрізнялося від кріпосної залежності раннього середньовіччя. Панщинне господарство Центральної і Східної Європи в період пізнього середньовіччя складалося у зв'язку з розвитком капіталістичних стосунків в країнах Західної Європи, що викликав великий попит на хліб (інша точка зору зв'язує розвиток «В. і. к.» переважно з розвитком внутрішнього ринку в самих східно-європейських країнах). Панське заорювання, зростаючи, перетворювалося на крупне, чисто підприємницьке господарство (тоді як кріпосна залежність і панщина раннього середньовіччя базувалися на натурально-господарській основі). До кріпацтва Росії 16—1-ої половини 19 вв.(століття) частину істориків СРСР не застосовує поняття «В. і. к.», проте, поза сумнівом, що встановлення в цей період в Росії суворих форм кріпака права мало в цілому ту ж основу, що і в інших країнах Східної Європи.
Літ.: Енгельс Ф., Марка, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19; його ж, Матеріали до «Анті-Дюрінгу», там же, т. 20, с. 6 29—76; його ж, До історії прусського селянства, там же, т. 21; його ж, Листи до Маркса від 15, 16 і 22 дек.(грудень) 1882, там же, т. 35; Ськазкин С. Д., Основні проблеми т.з. другого видання кріпацтва в Середній і Східній Європі, «Питання історії», 1958 №2; його ж, Нариси по історії західноєвропейського селянства в середні віки, ч. 3, [М.], 1968; Кнапп Р., Звільнення селян і походження сільськогосподарських робітників в старих провінціях Прусської монархії, пер.(переведення) з йому.(німецький), СП(Збори постанов) Би, 1900; Разумовськая Л. Ст, Нариси по історії польських селян в XV—XVI вв.(століття), М., 1968. Див. також ст. Кріпацтво і літ.(літературний) при ній.
