«Дитяча хвороба "лівизни" в комунізмі»
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

«Дитяча хвороба "лівизни" в комунізмі»

«Дитяча хвороба “лівизни” в комунізмі», твір Ст І. Леніна, присвячене питанням стратегії і тактики комуністичних партій, міжнародному значенню історії більшовизму і Жовтневої революції (див. Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 41, с. 1—104). Написано в квітні — травні 1920 до відкриття 2-го конгресу Комінтерну. Містить 10 глав. Книга в Радянській Росії була надрукована в червні 1920 російською мовою, в липні на англійському і французькому мовах і дарована делегатам 2-го конгресу Комінтерну (19 липня — 7 серпня 1920). Найважливіші положення ленінської праці лягли в основу вирішень конгресу. У 2-ій половині 1920 книга була видана за кордоном. У СРСР до 1 липня 1971 була надрукована окремим виданням 209 разів на 54 мовах загальним накладом 7548 тис. екземплярів. За кордоном до 1969 витримала 151 видання в 32 країнах.

загрузка...

  В цій книзі, як і у ряді ін. своїх праць, Ленін розвиває ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса про стратегію і тактику пролетарської партії; на основі всесвітньо-історичного досвіду більшовизму в Росії і боротьби революційних робітників в ін. країнах Ленін створив цілісне вчення про стратегію і тактику — науку про керівництво революційною боротьбою пролетаріату.

  Після перемоги Жовтневої соціалістичної революції перед комуністичними партіями капіталістичних країн встало найважливіше завдання: спираючись на революційний підйом мас, очолити боротьбу пролетаріату. Але більшість комуністичних партій, що тільки що виникли, не мали ще бойового революційного досвіду, не засвоїли марксистської стратегії і тактики, не володіли марксистсько-ленінським гартом, організованістю, погано були пов'язані з широкими масами. Поряд з відкритими правоопортуністичними елементами в них з'явилися «ліві» комуністи, які штовхали партії на дорогу сектантства і авантюризму. «Ліві» відкидали участь комуністів в роботі профспілок, якими керували соціал-демократи, вимагали бойкоту буржуазних парламентів; висунули гасло — «жодних компромісів» і т.п. Вони розколювали комуністичні партії і заважали їм тісніше об'єднатися з масами робочого класу. Тому Ленін в роботі «Д. би. “л.” у к.» направив головний удар проти цієї серйозної небезпеки в міжнародному комуністичному русі і вказав дороги для її подолання.

  Мету своєї роботи Ленін бачив у тому, щоб, проаналізувавши досвід розвитку російської революції у зв'язку з актуальними проблемами стратегії і тактики світового комуністичного руху, показати «... те, що є загальнозастосовного, загальнозначущого, загальнообов'язкового в історії і сучасній тактиці більшовизму» (там же, с. 30).

  Підкреслюючи міжнародне значення Жовтневої революції, Ленін вказував, що деякі основні її межі «... мають не місцеве, не національно-особливе, не російське лише, а міжнародне значення» (там же, з 3). «... Російський зразок, — писав Ленін, — показує всім країнам дещо, і вельми істотне, з їх неминучого і недалекого майбутнього» (там же, с. 4). Одночасно він відзначав конкретні особливості розвитку революційного руху в різних країнах на основі загальних закономірностей.

  Аналізуючи причини і умови формування в Росії ідейно і організаційно згуртованою і загартованою революційній пролетарській партії, Ленін дав характеристику головних етапів в історії більшовизму. «Більшовизм існує, як перебіг політичної думки і як політична партія, з 1903 року» (там же, с. 6); він виник на найміцнішій основі теорії марксизму. Ленін показав, що по багатству досвіду більшовизм не має собі рівного в світі (див. там же, с. 8). Він розкрив різноманіття форм боротьби, що застосовувалися більшовиками на різних етапах залежно від конкретних умов, підкреслюючи, що в боротьбі за владу Рад більшовики проявляли гнучку тактику, обережність і обачність. Одна з основних умов успіху більшовизму — тверда революційна, свідома дисципліна, згуртованість довкола партії мас пролетаріату.

  В цій і ін. роботах Ленін роз'яснює і розвиває далі корінні питання теорії соціалістичної революції: про диктатуру пролетаріату, про партію і її роль в системі диктатури робітника класу, про дисципліну в партії, про роль теорії, про залучення широких мас робочого класу на сторону пролетарської революції. Ленін піддав різкій критиці тих «лівих» комуністів, які виступали проти необхідної централізації і твердої дисципліни в рядах комуністичних партій, проголошували демагогічні гасла проти «диктатури вождів» в партії і т.п. Критикуючи «лівих», Ленін вказував, що заперечення партійності і партійної дисципліни «... рівносильно повному роззброєнню пролетаріату на користь буржуазії. Це рівносильно саме тій дрібнобуржуазній розпиленості, нестійкості, нездатності до витримки, до об'єднання, до стрункої дії, яка неминучий всякий пролетарський революційний рух погубить, якщо дати їй потачку» (там же, с. 26—27).

  Для успішної боротьби за соціалізм і комунізм головне — керівна роль комуністичної партії. «Без партії, залізної і загартованої в боротьбі, без партії що користується довірою всього чесного в даному класі, без партії, маси, що уміє стежити за настроєм, і впливати на нього, вести успішно таку боротьбу неможливо», — писав Ленін (там же, с. 27). Комуністична партія, підкреслював Ленін, стає непереможною тоді, коли вона розкриває і аналізує помилки і недоліки в своїй роботі, уміє вчасно виправити їх. Вважаючи правий опортунізм головною небезпекою в робочому русі, Ленін в той же час призвав до критики «лівого» доктринерства і догматизму, до необхідності лікування «дитячої хвороби “лівизни” в комунізмі». «Ліві» в міжнародному комуністичному русі не розуміли значення для революційної партії пролетаріату поєднання легальних і нелегальних форм боротьби, не враховували, що сила і непереможність партії, революційною теорією, що володіє, полягає в її тісному зв'язку з масами. Ленін говорив, що треба проникнути в профспілки, нехай навіть реформістів, і вести там комуністичну роботу, брати участь в буржуазних парламентах. Ленін писав: «Ми, більшовики, брали участь в самих контрреволюційних парламентах, і досвід показав, що таке участь була не лише корисно, але і необхідно для партії революційного пролетаріату якраз після 1-ой буржуазній революції в Росії (1905) для підготовки 2-ой буржуазній (II. 1917) і потім соціалістичній (X. 1917) революції» (там же, с. 45).

  Роз'яснюючи питання про допустимість політичних компромісів, Ленін вказував, що в процесі революційної боротьби пролетарська партія може і повинна укладати угоди, політичні блоки на користь робочого класу. Він писав: «Вести війну за скидання міжнародної буржуазії, війну в сто разів важчу, тривалішу, складнішу, чим найнаполегливіша із звичайних воєн між державами, і наперед відмовлятися при цьому від лавірування, від використання протиріччя інтересів (хоч би тимчасового) між ворогами, від погоджується і компромісів з можливими (хоч би тимчасовими, неміцними, хисткими, умовними) союзниками, то хіба це не безмежно смішна річ?» (там же, с. 54). Ленін радив, не жертвуючи принципами, знаходити таку форму компромісу, яка не утрудняла б комуністів в проведенні ними ідейно-політичної боротьби, давала можливість зберегти революційну тактику і організацію. Ленін учив, що тактика партії має бути побудована на строго об'єктивному обліку розставляння класових сил, на науковому аналізі історичної обстановки. Ленін писав, що комуністичні партії повинні навчитися перемагати напевно. Це означає, що їм треба, за прикладом більшовиків, повною мірою опанувати всі форми класової боротьби пролетаріату: «не володіючи всіма засобами боротьби, ми можемо потерпіти величезне — інколи навіть вирішальне — поразка...» (там же, с. 81). Комуністичні партії, за словами Леніна, повинні враховувати різноманітність форм рухи, національні відмінності, основні принципові завдання боротьби і конкретні форми, які ця боротьба приймає і неминуче повинна приймати в кожній окремій країні. Ленін звертав увагу на необхідність правильного наукового аналізу наявності революційної ситуації в тій або іншій країні. Роз'яснюючи питання про те, коли революція може вважатися назрілою, як і за яких умов може бути забезпечена її перемога, Ленін відзначав, що для перемоги революції недостатньо лише ідейного завоювання пролетарського авангарду. «З одним авангардом перемогти не можна. Кинути один лише авангард в рішучий бій, поки весь клас, поки широкі маси не зайняли позиції або прямої підтримки авангарду, або, принаймні, доброзичливого нейтралітету по відношенню до нього і повної нездатності підтримати його противника, було б не лише дурістю, але і злочином» (там же, с. 77—78). Для перемоги революції потрібний власний політичний досвід широких трудящих мас. «Такий, — говорить Ленін, — основний закон всіх великих революцій...» (там же, с. 78).

  Книга Леніна мала і має величезне значення для розвитку комуністичного і робочого руху, є гострою зброєю в боротьбі проти ухилів в комуністичному і робочому русі, особливо в боротьбі проти сучасного правого і «лівого» опортунізму, догматизму і доктринерства.

  Н. До. Фомінов.

Обкладинка першого видання книги.