«Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта», твір До. Маркса, в якому на досвіді класової боротьби у Франції в 1848—51 розвиваються найважливіші положення історичного матеріалізму, теорії і тактики класової боротьби пролетаріату. Робота була написана в Лондоні в грудні 1851 — березні 1852 під безпосереднім враженням державного перевороту у Франції, виробленого 2 грудня 1851 Луї Бонапартом [Маркс розглядає цей переворот як карикатуру на переворот, здійснений Наполеоном Бонапартом 9 листопада (18 брюмера) 1799; звідси — назва книги]. Вона була опублікована в травні 1852 в Нью-Йорку в тому, що видавався соратником Маркса І. Вейдемейером журналі «Revolution».
В цьому творі Маркс продовжує розгляд історії Революції 1848 у Франції, почате в його попередній роботі «Класова боротьба в Франції з 1848 по 1850 г.», дає чітку періодизацію історії революції, аналізує всі перипетії політичного життя Франції революційних років під кутом зору їх кінцевого результату — бонапартистського перевороту. Маркс розглядає бонапартистський переворот як наслідок різкого загострення класових антагонізмов буржуазного суспільства, посилення контрреволюційності буржуазії, яка із страху перед пролетаріатом відмовилася від такої безпосередньої форми свого панування, як буржуазна республіка, і ради збереження експлуататорських буд передала владу до рук реакційної кліки авантюристів. Показуючи, що бонапартизм є диктатурою найбільш контрреволюційних елементів буржуазії, Маркс розкрив його відмінні риси: політику лавірування між класами, самостійність державної влади, що здається, грубу демагогію, що прикриває захист інтересів експлуататорської верхівки і що поєднується з політичним терором; всесилля воєнщини, продажність і корупцію, використання злочинного світу, шантажу, підкупу і інших брудних засобів. Вже на досвіді перших місяців бонапартистського режиму Маркс розкрив властиві йому внутрішні протиріччя і передбачив неминучість його краху.
Велику увагу Маркс приділяє положенню найчисленнішого в ті роки класу французького суспільства — селянства — і аналізу причин, що змусили селян віддати свої голоси Луї Бонапарту. Маркс розкриває подвійну соціальну природу селянина, підкреслюючи, що поряд з консервативними устремліннями, які Бонапарту удалося тимчасово використовувати, селянин виявляє і революційні тенденції, прагнення вирватися з традиційних умов існування. Якщо забобони штовхнули селянина до Бонапарта, то розум, усвідомлення ним своїх інтересів повинні привести його до єдності дій з робочим класом. «Селяни, — пише Маркс, — тому знаходять свого природного союзника і вождя в міському пролетаріаті, покликаному скинути буржуазний порядок» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8, с. 211). При цьому Маркс підкреслює, що в особі селян «... пролетарська революція отримає той хор, без якого її соло у всіх селянських країнах перетвориться на лебедину пісню» (там же, с. 607). Це виведення Маркса є розвитком сформульованою їм вже в «Класовій боротьбі у Франції...» (написана в 1850) ідеї союзу робочого класу з селянством під керівництвом робочого класу.
Підкреслюючи, що революції є могутнім прискорювачем суспільних процесів, Маркс показує в своїй роботі деякі істотні відмінності між буржуазними і пролетарськими революціями. Тоді як перші «скороминучі, швидко досягають свого апогею», пролетарські революції є не короткочасним спалахом, а тривалою смугою корінних перетворень. Вони «постійно критикують самих себе», їм властиві прагнення небоязливо розкривати і виправляти свої помилки, неспинна тяга до руху вперед.
Величезне теоретичне значення має висунуте Марксом положення про відношення пролетарської революції до буржуазної держави. У цій роботі Маркс на основі досвіду революцій 1848—49 вперше формулює вивід про необхідність зламу пролетаріатом старої державної машини, що переміг. Просліджуючи на прикладі Франції виникнення і розвиток військово-бюрократичного державного апарату, Маркс вказує, що «всі перевороти удосконалили цю машину замість того, щоб зламати її» (там же, с. 206). «Цей вивід, — відзначало Ст І. Ленін, — є головне, основне у вченні марксизму про державу» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33, с. 28).
В «В. би. Л. Б.» Маркс обгрунтовує також ряд інших положень історичного матеріалізму: о відношенні між базисом і надбудовою, між ідеологічними і політичними представниками того або іншого класу і самим класом, про роль політичних партій і ролі особи в історії і т.д.
«В. би. Л. Б.» витримало безліч видань на різних мовах. З 2-го німецького видання (1869, Гамбург) містить передмову До. Маркса, а з 3-го (1885, Гамбург) — також і передмова Ф. Енгельса. Російською мовою робота вперше видана в 1894 в Женеві; увійшла до 1-го видавництва (т. 8) і 2-го видавництва (т. 8) вигадувань К. Маркса і Ф. Енгельса, у вибрані твори: К. Маркса в 2 томах (т. 2 — 1935, 1937, 1938, 1940), К. Маркса і Ф. Енгельса в 2 томах (т. 1 — 1948, 1949, 1952, 1955), К. Маркса і Ф. Енгельса в 3 томах (т. 1 — 1966). У вигляді окремої книги «В. би. Л. Б.» витримало в СРСР до 1 липня 1970 53 видання на мовах народів СРСР і іноземних мовах загальним накладом 1 млн. 398 тис. екз.(екземпляр); з них на русявий.(російський) яз.(мова) 16 видань загальним накладом 1 млн. 31 тис. екз.(екземпляр)
