«Барбаросса план» («Barbarossa Fall»; по імені імператора «Священної Римської імперії» Фрідріха I Барбаросси), умовне найменування плану агресивної війни фашистської Німеччини проти СРСР. Ідея ліквідації Радянського Союзу військовим дорогою була найважливішим програмним завданням німецького імперіалізму і фашизму на дорозі завоювання світового панування.
Після звитяжного завершення французькій кампанії 1940 німецько-фашистське політичне керівництво прийняло вирішення про підготовку плану війни проти СРСР. Розпорядженням Гітлера від 21 липня 1940 це завдання було покладене на головне командування сухопутних військ (ОКХ). У липні — грудні 1940 розроблялося одночасно декілька варіантів плану, у тому числі план ОКХ, плани генерала Е. Маркса, Зоденштерна і ін. В результаті неодноразових обговорень, військово-штабних ігор і спеціальних нарад в ставці Гітлера, Генштабі сухопутних військ і ін. вищих штабах 5 грудня 1940 був затверджений остаточний варіант плану («план Отто»), представлений начальник Генштабу сухопутних військ генерал-полковник Ф. Гальдером. 18 грудня 1940 верховне головнокомандування озброєних сил (ОКВ) віддало за підписом Гітлера директиву № 21 («Би. п."), де були викладені основна ідея і стратегічний задум майбутньої війни проти СРСР. «Би. п.» отримав розгорнуте оформлення в «Директиві по стратегічному зосередженню і розгортанню військ», виданою 31 січня 1941 ОКХ і підписаною головнокомандуючим сухопутними військами генерал-фельдмаршалом Ст Браухичем. Загальне стратегічне завдання «Б. п.» — «завдати поразки Радянської Росії в швидкоплинній кампанії ще до того, як буде закінчена війна проти Англії». У основу задуму була покладена ідея «розколоти фронт головних сил російської армії, зосередженої в західній частині Росії, швидкими і глибокими ударами потужних рухливих угрупувань північніше і на південь від боліт Пріпятських і, використовуючи цей прорив, знищити роз'єднані угрупування ворожих військ». Планом передбачалося знищення основної маси радянських військ західніше рр. Дніпро і Зап. Двіна, не допустившись їх відходу в глиб Росії. Надалі намічалося захопити Москву, Ленінград і Донбас і вийти на лінію Архангельськ — Волга — Астрахань. Особливе значення надавалося захвату Москви. У «Би. п.» детально викладалися завдання груп армій і армій, порядок взаємодії між ними і з військами союзників, а також з ВПС(військово-повітряні сили) і ВМФ(військово-морський флот) і завдання останніх. Спочатку призначений термін нападу — травень 1941 — у зв'язку з проведенням операцій проти Югославії і Греції був перенесений на 22 червня (остаточний наказ відданий 17 червня). До директиви ОКХ був розроблений ряд додаткових документів, у тому числі оцінка Радянських Озброєних Сил, директива по дезинформації, розрахунок часу на підготовку операції, спеціальні вказівки і ін.
До 22 червня 1941 біля кордонів СРСР було зосереджене і розгорнуте три групи армій (всього 181 дивізія, у тому числі 19 танкових і 14 моторизованих, і 18 бригад), підтримуваних трьома повітряними флотами. У смузі від Чорного моря до боліт Пріпятських — група армій «Південь» (44 німецькі, 13 румунських дивізій, 9 румунських і 4 угорських бригади); у смузі від Пріпятських боліт до Гольдапа — група армій «Центр» (50 німецьких дивізій і 2 німецьких бригади); у смузі від Гольдапа до Мемеля — група армій «Північ» (29 німецьких дивізій). Перед ними було поставлено завдання наставати в загальному напрямі відповідно на Київ, Москву і Ленінград. На території Фінляндії було зосереджено 2 фінських армії, на території Північної Норвегії — окрема німецька армія «Норвегія» (всього 5 німецьких і 16 фінських дивізій, 3 фінських бригади) з завданням вийти до Ленінграда і Мурманська. У резерві ОКХ знаходилися 24 дивізії. Всього для нападу на СРСР було зосереджено св. 5,5 млн. чіл., 3712 танків, 47 260 польових знарядь і мінометів, 4950 бойових літаків. Не дивлячись на первинні значні успіхи німецько-фашистських військ, «Би. п.» виявився неспроможним із-за авантюристських розрахунків, що покладених в його основу і виходили з помилкової передумови про слабкість Радянського Союзу і його Озброєних Сил. Провал «Би. п.» пояснюється недооцінкою політичної, економічної і військової потужності СРСР і морально-політичної єдності радянського народу поряд з переоцінкою можливостей фашистської Німеччини (див. Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941—45 ) .
Літ.: Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу, 2 видавництва, т. 1, М., 1963; Цілком таємний! Лише для командування, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1967; Hubatsch W., Hitlers Weisungen fur die Kriegfuhrung 1939—1945, Münch., 1965.
