Петропавловськая фортеця (до лютого 1917 — Санкт-петербурзька, до листопада 1917 — Петроград), в Ленінграді, на Заячому острові. День початку будівництва фортеці Санкт-Пітер-Бурх (пізніше — П. до.) 16(27) травня 1703 вважається датою заснування міста. П. до. зводилася за планом, складеному Петром I; мала шість виступаючих кутових бастіонів, сполучених стінами (куртинами). Спочатку будувалася із землі і дерева, в 1706—40 перебудована в кам'яну (архітектор Д. Трезіні). Бастіони і куртини, складені з цеглини і каменя, досягали 10—12 м-коду висоти і 20 м-коду ширини. З Ю.-В.(південний схід) фортеця прикривалася повноводною Невою, з С.— протокою Неви і земляними зміцненнями (кронверком і кавальером). Кронверк був зміцненням з бастіону і двох напівбастіонів, сполучених куртинами; його земляні вали, оточені ровом з водою, до 1708 були одягнені дерном; на них стояло 78 знарядь. Уподовж Заячого острова був виритий канал (довжина 400 м-коду і ширина 5 м-коду ), засипаний в 1882. У 30—40-і рр. 18 ст перед західною і східною куртинами почалося зведення кам'яних равелінів. З східного боку був побудований Іоанновський равелін (названий по імені старшого брата Петра I Івана Олексійовича), із західною — Алексєєвський равелін . Равеліни відділялися від території фортеці ровами з водою через яких були перекинуті підіймальні мости; в кінці 19 ст рови були засипані. З кінця 18 ст стала політичною в'язницею, де тужили борці проти самодержавства і кріпацтва. Вперше фортеця як державна в'язниця була використана ще при Петре I (у 1718 в одному з приміщень Трубецкого бастіону містився його син царевич Олексій Петрович ). 26 серпня 1725 у фортецю був кинутий економіст і публіцист І. Т. Палиць, в 1741 — політичні противники Єлизавети Петрівни — Бірон, Остерман, Мініх і ін. У червні 1790 сюди був поміщений один з перших революціонерів А. Н. Радіщев, декабристи (на кронверку П. до. 13 липня 1826 було повішено п'ять керівників їх руху), петрашевци, Н. Р. Чернишевський, народовольці. У 1870—72 усередині Трубецкого бастіону була побудована в'язниця на 69 одиночних камер, де містилися підслідні і засуджені в'язні (до приведення вироку у виконання); у 1906 — лютому 1917 в неї укладали підслідних військовослужбовців (з 19 серпня 1906 в П. до. проводилися засідання Петербурзького військово-польового суду). У 1879 в'язнем в'язниці Трубецкого бастіону стало Ст П. Обнорський, в 1894 — М. С. Ольмінський, в 1896—98 — члени петербурзького «Союзу боротьби за звільнення робочого класу» (А. С. Шаповалів, Н. Е. Бауман і ін.), в 1901—02 — Ст П. Ногин, П. До. Флегонтов, члени організації комітету із скликання 2-го з'їзду РСДРП (П. Н. Лепешинський і І. І. Радченко), іскрівці (Л. Н. Сталь і С. Ст Андропов). У 1905—07 у в'язницю Трубецкого бастіону були поміщені М. Горький, Ст І. Семевський, Н. І. Карєєв і ін., а після Лютневої революції 1917 — міністри царського уряду. П. до. зіграла важливу роль у Великій Жовтневій соціалістичній революції: у фортеці був розміщений Польовий штаб повстання. З 1873 по 1934 з бастіону Наришкина робився о 12 годині дня сигнальний постріл; ця традиція відновлена в дні святкування 250-ліття Ленінграда.
З червня 1924 П. до. відкрита як історико-революційний музей; нині — філія музею історії Ленінграда.
В числі історичних і архітектурних пам'ятників П. к.: Петровськие (1717—18, архітектор Д. Трезіні; дерев'яний рельєф «Повалення Симона Волхва» — До. Оснер) і Невськие (1784—87, архітектор Н. А. Львів; класицизм) коміра; кронверк (з 1872 — Артилерійський історичний музей; 1752, перебудова —1850, архітектор П. І. Таманський). Усередині П. до. — собор Петропавловський [1712—33, архітектор Д. Трезіні; бароко; З-нефная базиліка з дзвіницею, увінчаною позолоченим шпилем; різьблений дерев'яний іконостас, 1722—27, по малюнках І. П. Зарудного, московські майстри Т. Іванов і І. Віз (див. ілл. ); у соборі — усипальня російських імператорів від Петра I до Олександра III (виключаючи Петра II і Івана VI Антоновича)]; будиночок для бота Петра I — Ботний будиночок (1761—62, архітектор А. Ф. Віст; теракотова фігура «Навігація», 1891, Д. І. Ієнсен); Монетний двір (1798—1806, приписується архітекторові А. Порто), де чеканилися золоті, срібні і мідні монети; з 1922 виготовляються ордени і медалі.
