Японський лист, система листа, що складається з ієрогліфів (до 15 тис.), позначаючу морфему або ряд синонімічних морфем (японських або запозичених з китайських), і двох графічних варіантів складової азбуки (по 47 складових букв): хирагани — для запису службових морфем, звуконаслідувальних слів і катакани — для запису нових запозичень. Я. п. поєднує, т. о., ідеографічні і фонетичні принципи. Ієрогліфи запозичувалися з Китаю в 6—7 вв.(століття) (одиничні ськомпоновани в Японії). Спочатку писали по-китайськи, потім стали позначати японський порядок слів і службові морфеми; сакральні слова, вірші стали писати ієрогліфами, що грали роль складових буквально Кожен склад міг записуватися будь-яким з 5—20 омонімічних знаків. До 12 ст залишилися простіші усічені складові знаки (катакана) і скорописні округлі (хирагана). Запанував змішаний лист.
В 1946 число ієрогліфів в загальному друці скорочене до 1800, зображення 700 спрощено, рекомендовано писати буквами слова, що писалися скасованими знаками, правопис наближений до вимови: букви ВІ і ВЕ замінені на І і Е, А—У — на О—У (для ), Е—У — на Е—У і т. п. Пишуть без пропусків зверху вниз і справа наліво. Інколи тексти друкуються зліва направо. Латиниця мало поширена.
Літ.: Фельдман-Конрад Н. І., Японсько-російський учбовий словник ієрогліфів, 2 видавництва, М., 1977; Сиричників Н. А., Древнеяпонський мова, М., 1972.
