Юридична освіта, 1) сукупність знань про державу, управління, право, наявність яких дає підстава для професійного заняття юридичною діяльністю. 2) Система підготовки фахівців-юристів в юридичних учбових закладах.
Елементи Ю. о. виникали у міру розвитку законодавства і правової науки: деякі відомості про право включалися в систему загальної освіти ще в старовині. Так, в Древній Греції в школах стоїків виучували судовому красномовству. Поступово юриспруденція відокремилася в самостійну учбову дисципліну і вже стосовно Древнього Риму можна говорити про певну систему Ю. о. Первинне знання права в Древньому Римі було привілеєм жерців. Але в 254 до н.е.(наша ера) Тіберій Корунканій — перший верховний жрець з плебеїв — оголосив, що пояснюватиме право що кожному бажає. Римський юрист Помпоній писав, що Тіберій Корунканій першим почав викладати право публічно. Перша приватна юридична школа, де вчителя читали лекції, давали відповіді на питання і вели диспути з учнями, була організована Сабіном в 1 ст н.е.(наша ера) В 4—5 вв.(століття) існувало декілька таких шкіл з 4-річним терміном вчення (у Римі, Константинополі, Афінах, Александрії, Цезареї Бейруті), учні вивчали вигадування відомих римських юристів, перш за все Інституції Гая, а також вигадування Папініана і Павла . У 533 імператор Юстініан видав спеціальну конституцію про введення 5-річного курсу вчення з обов'язковим вивченням його Інституцій, Дигест і Кодексу Юстініана.
В період раннього середньовіччя спец.(спеціальний) Ю. о. не було. У 10 ст в Павиний була заснована школа, де викладалося лангобардськоє право. В кінці 11 ст в Болонье виникла школа права, пізніше перетворена в університет, де в середині 12 ст виучувалося римському праву декілька тис. студентів з різних країн Європи. У 12—15 вв.(століття) у університетах низки країн Західної Європи ведучими були юридичні факультети, на яких вивчалося по перевазі римське право. Лише з кінця 18 ст в програми юридичних факультетів стали включати національне право.
В Росії з 16 ст робилися спроби виділити юриспруденцію в самостійний предмет вчення. Передбачалося викладання «правосуддя духовного і мирського» в заснованій в 1687 Слов'яно-греко-латинській академії. У 1715 Петру I був поданий «Проект про установу в Росії академії політики для користі державних канцелярій». У 1703—15 в Москві існувало т.з. Наришкинськоє училище, де поряд з іншими предметами викладалися етика, що включала елементи юриспруденції, і політика. Відповідно до «Генерального регламенту» 1720 була заснована колегія юнкерів (скасована в 1763), які повинні були практично вивчати юриспруденцію при колегіях. При установі в 1725 Академій наук було передбачено створення кафедри правознавства, в 1726—65 в академічному університеті викладалася юриспруденція. У 1732 був відкритий Шляхетський корпус, в програму якого було включено вивчення теоретичної юриспруденції.
В Московському університеті вперше лекції по праву бувальщини прочитані в 1755, проте систематичні лекції і заняття на юридичному факультеті почалися з 1764. З 1767 заняття вели перші російські професори-юристи — С. Е. Десніцкий і І. А. Третяків. Право викладалося у всіх університетах, (у Харкові, Казані, Дерпте, Петербурзі, Києві, Одесі і ін.), заснованих в Росії в 18—19 вв.(століття) Юриспруденція була введена в юридичному ліцеї Демідовськом (Ярославль). У 1835 було відкрито училище правознавства (для дворян), що давало вищу юридичну освіту.
В СРСР основна форма підготовки юристів — юридичні факультети університетів з 5-річним терміном вчення і 4-річні юридичні інститути. Існує вечірнє і заочне вчення, розраховане на 5—6 років. Учбовий процес побудований так, щоб підготувати юриста широкого профілю, якого можна використовувати на будь-якій посаді, вимагаючою Ю. о., і що в той же час має глибокі знання по певної області юридичної діяльності. Тому всі студенти вивчають, поряд з соціально-економічними (політекономія, філософія, історія КПРС науковий комунізм) і загальноосвітніми дисциплінами (іноземна мова, логіка і т. п.), широкий круг правових наук: загальну теорію держави і права, історію держави і права, історію політичних і правових учень, державне право (СРСР, зарубіжних соціалістичних країн, буржуазних країн, що розвиваються), адміністративне право, цивільне право, земельне право, трудове право, колгоспне право, фінансове право, кримінальне право, кримінологію судоустрій, цивільний процес, кримінальний процес, міжнародне право і ін. Спеціалізуються студенти по профілях: державне управління і радянське будівництво, юридична служба в народному господарстві, судебно-прокурорсько-следственная робота. Крім того, вони вивчають додатковий цикл певних предметів і проходят виробничу практику в тих органах, де згодом їм належить працювати. Фахівців-юристів для органів МВС готує Академія внутрішніх справ, для Озброєних Сил СРСР — військово-юридичний факультет Військового інституту Радянської Армії.
В розвинених капіталістичних країнах Західної Європи, в США, Канаді і низці інших країн Ю. о. поширене надзвичайно широко і є як би традиційним. Юридичні факультети готують кадри для різних ланок державного апарату, адвокатів для захисту інтересів панувань, класу. Деяке скорочення числа студентів-юристів спостерігалося після закінчення 2-ої світової війни 1939—45, проте з середині 50-х рр. воно знов значно збільшилося. У всіх буржуазних державах створилася певна криза в постановці вищої освіти взагалі і Ю. о. зокрема; це визнається і буржуазними ученими, і органами державної влади і управління. Перебудова Ю. о. направлена на поєднання теоретичної підготовки з практичною, з вужчою орієнтацією по певній юридичній спеціальності. На юридичних факультетах викладаються такі дисципліни, як соціологія, психологія, економіка, велика увага приділяється вивченню політики.
Як правило, у всіх країнах існують юридичні факультети в університетах. У Франції після 1968 розділення університетів на факультети скасоване, замість цього створений ряд спеціалізованих учбових центрів. Наприклад, на базі Паризького університету — 13 учбових центрів, у тому числі 6 — юридичних спеціальностей. У США, Великобританії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і ін. диплом юриста дає право обіймати чисто юридичні посади і працювати по ряду суміжних професій, але для праці адвокатом, в прокуратурі, на деяких постах державного апарату необхідна додаткова професійна підготовка. У Франції для заняття посади судді або праці адвокатом необхідно, маючи диплом, здати доповнить, іспити і отримати ще один диплом (т.з. кваліфікаційний сертифікат). У скандінавських країнах, в Латинській Америці диплом про Ю. о. достатній для заняття будь-яких юридичних посад.
Ю. о. включає декілька циклів. У США, Великобританії, Мексиці і ін. 1-й цикл — 3 роки (закінчив присуджується ступінь бакалавра права), 2-й цикл — 1 рік (випускники отримують міру магістра права). У деяких університетах існує 3-й цикл, що передбачає підвищену наукову підготовку (привласнюється міра доктора права). У Франції Ю. о. включає 2 дворічних циклу: загальна підготовка (після закінчення видається диплом) і спеціалізація (надається звання ліценціата права). Звання доктора права присуджується таким, що закінчило доповнить, підвищений цикл і що написав дисертацію.
Літ.: Шебанов А. Ф., Юридичні вищі учбові заклади, М., 1963; Нариси по історії юридичних наукових установ в СРСР, М., 1976; Eisenmann Ch., The University teaching of social sciences..., P., 1973.
