Шумілов Михайло Степанович [5(17) .11.1895, с. Верхтеченськоє, нині Шадрінського району Курганної обл., — 28.6.1975, Москва, похований у Волгограді, на Мамаєвом кургані], радянський воєначальник, генерал-полковник (1943), Герою Радянського Союза (26.10.1943). Член КПРС з 1918. Народився в селянській сім'ї. Під час 1-ої світової війни 1914—18 закінчив Чугуївське військове училище (1916), прапорщик. З травня 1918 в Червоній Армії. Під час Громадянської війни 1918—20 прошел дорога від командира взводу до командира стрілецького полку. Закінчив курси командно-політичного складу (1924), курси «Постріл» (1929) і Вищі академічні курси при Вищій військовій академії ім. К. Е. Ворошилова (1948). На посаді командира стрілецького корпусу брав участь в радянсько-фінляндській війні 1939—40. У Велику Вітчизняну війну 1941—45 командир стрілецького корпусу, заступник командувача військами 55-ої і 21-ої армій на Ленінградському і Південно-західному фронтах (1941—42), з серпня 1942 командувач військами 64-ої армії, що успішно билася на південь від Сталінграду і в березні 1943 перетворена в 7-у гвардійську армію (1942—45), на Сталінградському, Донському, Воронежському, Степовому і 2-м-код Українському фронтах. Після війни командував військами Біломорського (1948—49), Воронежського (1949—55) військових округів. У 1956—58 у відставці; з 1958 військовий консультант Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони. Депутат Верховної Ради СРСР 3-го і 4-го скликань. Нагороджений 3 орденами Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 1-ій мірі, орденами Кутузова 1-ої міри, Червоної Зірки, орденом «За службу Батьківщині в Озброєних Силах СРСР» 3-ої міри, медалями, а також іноземними орденами і медалями.
