Шолохов Михайло Олександрович [р. 11(24) .5.1905, хутір Кружілін станиці Вешенськой Області війська Донського, нині Вешенський район Ростовської області], російський радянський письменник, академік АН(Академія наук) СРСР (1939), Герою Соціалістичного Труда (1967). Член КПРС з 1932. Член ЦК КПРС з 1961. Народився в селянській сім'ї. Брав участь в Громадянській війні. У 1923 почав публікуватися в газетах і журналах розповіді, об'єднані згодом в збірки «Донські розповіді» і «Блакитний степ» (обидва — 1926). Громадянська війна на Доні, запекла класова боротьба, місце людини у великих соціальних зрушеннях, що відбувалися в селі, його мрія про новий світ соціальної справедливості — такі теми ранніх розповідей Ш., які стали помітним явищем в радянській літературі 1-ої половини 20-х рр.
В 1925 Ш. починає писати «Тихий Дон» (кн. 1—4, 1928—40; Державна премія СРСР, 1941) — роман, що приніс письменникові світову популярність. Ідея історичної закономірності визначає складність сюжетно-композиційної структури твору. Ш. створює грандіозну картину боротьби двох світів, ломки старих суспільних стосунків, традицій, навиків, виникнення і зміцнення нових. Проблематика романа включає питання великої суспільної значущості: про характер зв'язків особи з історичними долями народу, про історичну необхідність і свободу вибору, про історичних обставинах, що визначають трагічні конфлікти, драматичні результати. У «Тихому Доне» плідно розвиваються традиції епічного оповідання про «долі народних». Історичний процес з'являється в епосі Ш. у широкому русі мас. Героєм романа став народ. Поетичний світ Ш. — світ високої трагедії, в якій діють сильні і яскраві характери в переломні моменти історії. Розповідь про життя Григорія Мелехова входить складовою частиною не лише в драматичну історію донського козацтва: у нім відбиті історичні процеси величезної соціальної і психологічної важливості. Образ Григорія Мелехова — відкриття в світовому мистецтві. Характер його розкривається у всій облиште відчуттів, в різноманітності обставин. Ця об'ємність психологічного аналізу — одна з характерних сторін художньої майстерності Ш. Психологичеському аналізу Ш. властиво важлива якість оценочності. Боротьба революційного народу стає об'єктивним критерієм оцінок, який дозволяє відокремити історично виправдані помилки Мелехова від його провини. На крутих історичних поворотах Григорій весь час виявляється перед необхідністю вибору. Соціальна трагедія переноситься в глибини свідомості. Витоки її — в соціальній подвійності, суперечності самого героя. Григорій відлинув старий світ, але правди нової дійсності, що затверджувалася в крові, в боротьбі, стражданнях, він не зрозумів, не повірив їй і, врешті-решт, виявився на історичному розпутті. У умінні бачити дійсність у всій її складності, обумовленості, в її суворих закономірностях і полягає справжня велич художника. Спосіб зображення характеру і долі Григорія Мелехова в значній мірі сприяв розвитку методу соціалістичного реалізму. Революційні маси, з такою потужністю змальовані в «Тихому Доне», затверджують оптимістичну ідею торжества життя, перемоги нового через муки, через страждання, створюють відчуття грандіозності змін, що здійснюються. Героїчний пафос романа виникає на основі історичного оптимізму, затвердження величі життя, величі подвигу.
«Піднята цілина» (кн. 1—2, 1932— 1960; Ленінська премія, 1960) — епічне оповідання про 1930 рік, про революційний перелом в житті села, 1-я кн. романа в основному будувалася як історія «справи», історія колгоспу в Гремячем, як многогеройний роман. Гранична історична конкретність — один з естетичних принципів Ш. У 1-ій кн. «Піднятої цілини» у всю силу звучав пафос соціальних перетворень, краху старих форм власності, важкого становлення нових суспільних стосунків. Типові образи комуністів Давидова, посланого партією для проведення колективізації в селі, Разметнова і Нагульнова, їх яскраві, глибоко індивідуалізовані характери допомогли розкрити сенс найважливіших історичних подій, учасниками і творцями яких є герої романа що усвідомили мету свого життя в служінні великій народній справі. У 2-ій кн. із захоплюючим ліризмом звучить «поезія відчуттів», посилюється ліричний початок в авторській мові. Звідси і своєрідність сюжетних рішень: зовнішня сповільненість дії, велика кількість розповідей героїв про себе, просторові бесіди, підвищена увага до стосунків, в яких розкриваються інтимні відчуття. Уміння бачити в житті і яскраво відтворювати в мистецтві не лише трагічне, але і смішне складає одну з найдорогоцінніших меж таланту Ш. Образ діда Щукаря — одне з чудових відкриттів письменника. Роман Ш. пронизаний роздумами про дійсну людяність, про дороги прогресу, про історичну необхідність.
Під час Великої Вітчизняної війни були опубліковані в періодичному друці і вийшли окремими виданнями нариси Ш. «На Доні», «На півдні», «Козаки» і ін. Широку популярність придбала розповідь «Наука ненависті» (1942). У 1943—44 в «Правді» і «Червоною Зірці» почали друкуватися глави з романа «Вони билися за Батьківщину» (новий варіант — 1969), в якому Ш. поставив за мету змалювати подвиг народу у Вітчизняній війні.
Розповідь «Доля людини» (1956—57) став помітним явищем соціалістичного мистецтва. Трагічна історія життя Андрія Соколова узята в її обумовленості, в її зв'язку з подіями війни — історичними випробуваннями в житті народу, держави і окремої людини. Це дозволяє письменникові крупним планом, узагальнено, в широкій історичній перспективі показати Людину і Війну, показати несумісність світу соціалізму і світу фашизму. Крізний життєстверджуючий мотив розповіді — віра в добре, людське, соціально-прогресивне, затвердження подвигу.
Вклад Ш. — одного з провідних майстрів літератури соціалістичного реалізма— в світове мистецтво визначається перш за все тим, що в його романах вперше в історії світової літератури трудовий народ з'являється у всьому багатстві типів і характерів, в такій облиште соціальному, етичному, емоційному життю, яке ставить їх в ряд невмирущих образів світової літератури. У його романах поетична спадщина російського народу з'єдналася з досягненнями реалістичного романа 19 і 20 вв.(століття), їм були відкриті нові, невідомі раніше зв'язки між духовним і матеріальним, між людиною і навколишнім світом. У епосі Ш. людина, суспільство, природа виступають як прояви вечнотворящего потоку життя; їх єдність і взаємообумовленість визначають своєрідність поетичного світу Ш. Проїзведенія Ш. перекладені майже всіма мовами народів СРСР і іноземними мовами.
Ш. — депутат Верховної Ради СРСР 1—9-го скликань. З 1934 він член правління СП(Збори постанов) СРСР(Союз письменників СРСР). Член Усесвітньої Ради Міра. Почесний доктор філологічних наук Ростовського-на-Дону і Лейпцігського університетів, почесний доктор права Сент-Андрусського університету. Нагороджений 4 орденами Леніна, 2 іншими орденами, а також медалями, іноземним орденом. Лауреат Нобелівської премії (1965).
Соч.: Собр. соч.(вигадування), т. 1—8, М., 1965—69; Вони билися за Батьківщину. (Глави з романа), М., 1971; По велінню душі. Статті, нариси, виступи, документи, М., 1970.
Літ.: Лежнев І., Дорога Шолохова. Творч. біографія, М., 1958; Гура Ст, Життя і творчість М. А. Шолохова, М., 1960; Брітіков А., Майстерність Михайла Шолохова, М.— Л., 1964: Петелін Ст, Гуманізм Шолохова, М., 1965; Якименко Л., Михайло Шолохов. Літ. портрет, М., 1967; його ж, Творчість М. А. Шолохова, 3 видавництва, іспр. і доп., М., 1977; Прійма До. І., «Тихий Дон» б'ється, 2 видавництва, М., 1975; Лукин Ю., Два портрети..., М., 1975; Метченко А., Мудрість художника, М., 1976; Відлюдків Ф. Р., Витівок. відкриття Михайла Шолохова, М., 1976.
