Ширшов Петро Петрович [12(25) .12.1905, Екатерінослав, нині Дніпропетровськ, —17.2.1953, Москва], радянський океанограф і гідробіолог, полярний дослідник, державний діяч, академік АН(Академія наук) СРСР (1939), Герою Радянського Союза (1938). Член КПРС з 1938. У 1929 закінчив Одеський інститут народної освіти. У 1929—32 науковий співробітник Ботанічного саду АН(Академія наук) СРСР, в 1932—36 — Всесоюзного арктичного інституту. Учасник експедицій до Арктики, у тому числі на «Сибірякове» (1932), «Челюськине» (1933—34) і дрейфу на першій радянській станції, що дрейфує, «Північний полюс» (1937—38).
В 1942—48 народний комісар, потім міністр морського флоту СРСР. З 1946 директор створеного ним Інституту океанології АН(Академія наук) СРСР; голова Тихоокеанського наукового комітету (1946—50). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го і 2-го скликань.
Основні праці по дослідженню планктону полярного Морея. Ш. довів помилковість гіпотези про безживність Північного Льодовитого океану у високих широтах, виявили ряд закономірностей поширення теплих вод з Північної Атлантики в глиб Арктичного басейну. Нагороджений 3 орденами Леніна, 4 іншими орденами, а також медалями. Ім'ям Ш. названі бухта на Землі Франца-Іосифа, підводний хребет в морі Берінга, Інститут океанології АН(Академія наук) СРСР.
Літ.: Богоров Ст Р., Академік Петро Петрович Ширшов, «Ізв. АН(Академія наук) СРСР. Серія географічна», 1953 № 3; Сузюмов Е. М., Полярник, академік, міністр, «Морський флот», 1976 № 1.
