Шило Микола Олексійович [р. 25.3 (7.4) .1913, П'ятигорськ], радянський геолог, академік АН(Академія наук) СРСР (1970; член-кореспондент 1964), Герою Соціалістичного Труда (1973). Член КПРС з 1941. Після закінчення Ленінградського гірського інституту (1937) працював в різних геологічних організаціях на північному сході СРСР. З 1960 директор Північно-східного комплексного науково-дослідного інституту Далекосхідного наукового центру АН(Академія наук) СРСР (Магадан); з 1977 голова президії цього центру. Основні роботи пов'язані з вивченням геології і геохімії корисних копалини (золота, срібла, олова, ртуті, вольфраму, платини, міді). Розробив генетичну класифікацію родовищ золота. Виділив перигляціальний літогенез, розкривши механізм породоутворення в перигляціальних зонах. Нагороджений 2 орденами Леніна, 3 іншими орденами, а також медалями.
Соч.: Класифікація розсипів Яно-колімського золотоносного поясу, в кн.: Геохімія, петрографія і мінералогія осадових утворень, М., 1963; Найголовніші межі золотого і срібного для золота зруденіння східноазіатських вулканогенних поясів, в кн.: Проблеми металогенії Радянського Далекого Сходу, М., 1967.
Літ.: Н. А. Шило, в кн.: Нові дані по геології північного Сходу СРСР. До 60-ліття академіка Миколи Олексійовича Шило, Магадан, 1973.
