Шельф (англ. shelf), континентальний шельф, материкова мілина, вирівняна частина підводної околиці материка, що примикає до суші і характеризується загальною з нею геологічною будовою. Кордони Ш. — беріг морить або океану і т.з. бровка (різкий перегин поверхні морського дна — перехід до материкового схилу). Глибина над бровкой близька до 100— 200 м-коду (але в деяких випадках досягає 500—1500 м-коду , наприклад південна частина Охотського морить, бровка Новозеландського шельфу).
Ш. як історіко-геологічна категорія існував у всі геологічні періоди, в одних з них різко розростаючись в розмірах (наприклад, в юрський і крейдяний час), в інших займаючи невеликі площі (пермь, девон). Сучасна геологічна епоха характеризується помірним розвитком шельфового Морея.
Ш. — частина підводної околиці материків, в межах його розвинена земна кора материкового типа. Існує спільність геоморфологичеських особливостей прибережної суші і Ш. Широко поширені різні реліктові суберальниє форми рельєфу і відкладення, а також багаточисельні сліди древніх берегових ліній, що вказує на виникнення Ш. в основному в результаті затоплення околиць континентів при підйомі рівня Світового океану в післяльодовиковий час і унаслідок новітніх тектонічних занурень земної поверхні. У меншій мірі поширені Ш., береги, що утворюються при відступанні, під дією абразії або при підводному накопиченні потужних товщ опадів в краю континенту.
Загальна пл.(площа) Ш. — близько 32 млн. км. 2 . Найбільш обширні Ш. в північної околиці Євразії, де їх ширина досягає 1,5 тис. км. , а також в морі Берінга, Гудзоновом затоці, Південно-китайському морі, біля північних берегів Австралії.
Ш. відвіку використовується в цілях рибальства і промислу морських тварин; промисловий лов риби в шельфових водах складає 92%. Широко розвернулися на Ш. роботи по пошуках і розвідці корисних копалини, особливо нафти і газу. У 1975 на долю «морської нафти», що добувається на Ш., доводилося 20% світового видобутку нафти; ведуться також пошуки і експлуатація розсипних корисних копалини (каситериту, тітаномагнетіта, алмазів, золота і ін.).
Міжнародно-правовий режим Ш. регламентований спеціальною конвенцією, прийнятою на Женевській конференції з морського права в 1958. У конвенції (під терміном «шельф континентальний») розуміється: а) поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до берега, але що знаходяться поза зоною територіальних вод, до глибини в 200 м-коду або за цією межею до такого місця, до якого глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств; би) поверхня і надра подібних підводних районів, що примикають до берегів островів. Конвенція визнає за прибережними державами суверенні права на розвідку і розробку їх природних багатств: мінеральних і інших неживих ресурсів поверхні і надр морського дна, живих організмів, що прикріплених до морського дна або пересуваються по ньому (корали, губки, черепашки, краби і т.п.). Інші держави не мають права робити цього згоди прибережної держави.
Як загальний принцип кордон Ш. визначається за угодою зацікавлених держав відповідно до правил, встановлених конвенцією. Такі угоди поміщені Радянським Союзом з Фінляндією (20 травня 1965 і 6 травня 1967) і Польщею (28 серпня 1969); крім того, СРСР, Польща і ГДР(Німецька Демократична Республіка) підписали 23 жовтня 1968 Декларацію про Ш. Балтійського морить, яка встановлює загальні принципи його розмежування в цьому районі.
Особливість правового режиму Ш. полягає в тому, що він не зачіпає правового статусу вод , що покривають його, відкритого моря і повітряного простору над цими водами. Згідно конвенції прибережна держава має право зводити на Ш., містити і експлуатувати необхідні споруди і установки, а також створювати 600-метрові зони безпеці довкола цих споруд і установок, приймати заходи, необхідні для їх охорони. Передбачено, що ці споруди, установки і зони безпеки не повинні знаходитися на морських дорогах, що мають істотне значення для міжнародного судноплавства.
Літ.: Леонтьев О. До., Дно океану, М-код, 1968; Шепард Ф. П., Морська геологія, пер.(переведення) з англ.(англійський), 2 видавництва, Л., 1969; Картірованіє шельфів. Сб. ст., Л., 1974; Проблеми геології шельфу. Сб. ст., М., 1975; Острівні шельфи тропічної зони океану, М., 1975; Хрустальов Ю. П., Мінеральні багатства Світового океану, Ростов н/Д., 1975; Сльовіч С. Би., Шельф. Освоєння і використання, Л., 1977; Легінів С. Ст, Міжнародно-правовий режим відкритого моря і континентального шельфу, М., 1960; Калінкин Р. Ф., Островський Я. А., Морське дно: кому воно належить?, М., 1970; Жудро А. До., Джавад Ю. Х., Морське право, М., 1974.
