Шейбанідов держава (1500—98), назва феодальної держави в Середній Азії із столицею в Самарканді, потім в Бухарі (з 1560). Утворення Ш. р. пов'язано з приходом в Ср. Азію кочівників-узбеків на чолі з Шейбані-ханом (див. Шейбаніди ) і із завоюванням ними центр.(центральний) Мавераннахра . Ш. р. включало що всю була державу Тімурідов . Після розгрому Шейбані-хана в 1510 шахом Ірану Ісмаїлом I Сефевідом воно розпалося на дві узбецькі держави: одне — Ш. р. в Мавераннахре і друге — незавсимоє від Шейбанідов Хивінськоє ханство (з центром в Ургенче, пізніше в Хиве); колишні хорасанські володіння Тімурідов відійшли до Ірану. Ш. р. було поділено на долі, які закріплювалися за членами династії. Найкрупнішими долями були Бухара, Самарканд, Ташкент, Балх, Хисар і ін. Глава держави носив титул хана; йому належали зовнішні прерогативи влади: почесна тітулатура, проголошення його імені під час п'ятничної молитви, чеканка срібних монет від його імені. Інститут тих, що земельних подарували (союргаль, тіюл) в Ш. р. отримав подальший розвиток. В результаті перерозподілу державних земель їх власниками стали члени династії і знатні пологи кочових узбецьких племен, що прийшли із степів. Експлуатація селян головним чином складалася з податку-ренти, фіксований розмір основної частини якої досягав 30—40% урожаю і збирався натурою. Багаточисельні походи і набіги на Хорасан і безперервні феодальні усобиці привели до означає. розоренню господарства. Що настала при Абдулле-ханові II стабілізація була дуже короткою і не могла ліквідовувати всі наслідки утрати, нанесеної ремеслу і торгівлі. Важливим чинником розвитку Ш. р. було встановлення економічні і дипломатичні стосунків з Росією і державою Великих Моголів в Індії. В період існування Ш. р. за тюркоязичним населенням Мавераннахра і Хорасана закріпився етнонім «узбеки»; досягла високої досконалості літературна староузбекський мова. Крупним культурним центром Ш. р. була Бухара. Найбільш відомі поети і прозаїки Ш. г.: Ходжа Хасан Нісарі, Зайнаддін Васифі, Камаладдін Бенаї, Абдурахман Мушфіки. У 16 ст були створені і крупні історичні вигадування, присвячені Ш. г.: «Шейбані-наме» і «Футухаті-хані» Бенаї, «Шейбані-наме» Мухаммед Саліха, «Хабіб-ас-сияр» Хондеміра, «Мехманнамаї Бухара» Рузбехана, «Абдулла-наме» Хафіза Таниша.
Літ.: Історія Узбецької РСР, т. 1, Таш., 1967; Гафуров Би. Р., Таджики, М., 1972, с. 521—59; Іванов П. П., Нариси по історії Середній Азії (XVI — середина XIX вв.(століття)), М., 1958.
