Швейцер (Schweitzer) Альберт [14.1. 1875, Кайзерсберг, Ельзас, —4.9.1965, Ламбарене (Габон)], німецько-французький мислитель, близький філософії життя ; богослов, лікарка, музикознавець і органіст; усесвітньо відомий антивоєнними виступами. Освіту здобув в університетах Страсбурга, Берліна, Парижа. З 1899 доктор філософії (дисертація «Філософія релігії Канта», 1899), з 1900 доктор теології, з 1913 доктор медицини.
На початку 20 ст завоював популярність як концертуючий органіст. Основне значення Ш. як музикознавця пов'язано з його роботою про І. С. Бахе. Зробив вплив на сучасний стиль виконання музики Баха, сприяв відродженню інтересу до його творчості.
В 1913 разом з дружиною — медичною сестрою Елен Бреслау на власні засоби заснував лікарню в Ламбарене, яка стала для Ш. головною справою життя і трибуною проповіді його ідей. У 1928 Ш. присуджена Франкфуртська ін. Гете, в 1952 — Нобелівська премія світу, на засоби від якої Ш. побудував лепрозорій в Ламбарене.
Вихідний принцип світогляду Ш. — факт життя (що протиставляється в Ш. факту думки як похідному). Заперечуючи декартівському «я мислю, отже, існую», Ш. пропонує формулу: «я — життя, яке хоче жити серед життя». Звідси Ш. виводив основний етичний принцип «благоговіння перед життям», що вимагає збереження і вдосконалення життя. Тому моральність, по Ш., — не лише закон, але і корінна умова існування і розвитку життя. «Благоговіння перед життям» повинне, по думці Ш., стати основою етичного оновлення людства, вироблення норм універсальної космічної етики.
Відстоюючи ідею вільного і етичного індивіда, Ш. виступав проти панування «загального» над «конкретно-особистим». У екзистенціальному дусі він протівополагал два життєві принципи: волю як вираження вільної і етичної істоти людини — знанню (розумінню) як такому відношенню до життя, в основі якого лежить прагнення до підпорядкування зовнішньої необхідності. По думці Ш., «розуміюче» відношення до світу приводить до скептицизму, що виражає «духовне банкротство цивілізації». Ш. протиставляв культуру цивілізації, критикував «технічну еру» і «зовнішній прогрес». Згідно Ш., етика покликана органічно зливатися з культурою, що повинне забезпечити прогрес людства, духовне вдосконалення індивіда. Критерієм розвитку культури він вважав рівень гуманізму, досягнутий конкретним суспільством. Ш. ставив своїм завданням створення філософськи обгрунтованого і практично застосовного оптимістичного світогляду, здатного затвердити людську особу несприятливих умовах і відновити її творчу активність. З цією гуманістичні позиції Ш. критикував етичний стан сучасного буржуазного суспільства, що переживає глибоку духовну кризу. У 1969 Ш. споруджені пам'ятники у Веймаре і Гюнсбахе; меморіальний музей в Кайзерсберге.
Соч.: Die psychiatrische Beurteilung Jesu, Tübingen, 1913; Kulturphilosophie, Bd 1—2, Münch., 1923; Das Christentum und die Weltreligionen Münch., 1924; Le probléme de l’éthique dans revolution de la pensée humaine. P., 1952; Friede oder Atornkrieg, Bern, 1958; Die Lehre der Ehrfurcht vor dem Leben, 2 Aufl., B., 1963; у русявий.(російський) пер.(переведення) — І. С. Бах, М., 1964; Культура і етика, М., 1973; Листи з Ламбарене, Л., 1978.
Літ.: Друськин М., А. Швейцер і питання баховеденія, «Радянська музика», 1960 № 3; Льовада Ю. А., А. Швейцер — мислитель і людина, «Питання філософії», 1965 № 12; Геттінг Р., Зустрічі з Альбертом Швейцером, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1967; Альберт Швейцер — великий гуманіст XX ст, М., 1970; Петріцкий Ст А., Етичне учення А. Швейцера, Л., 1971; Носик Би. М., Швейцер, М., 1971; Langfeldt G., A. Schweitzer. A study of his philosophy of life, N. Y., 1960; Bähr Н. W. [Hrsg.], A. Schweitzer. Sein Denken und sein Weg, Tübingen, 1962; Müller R., 50 Jahre Albert Schweitzer — Spital in Lambarene, «Münchener medizinische Wochenschrift», 1963. Bd 105 № 51, s. 2521¾2530; Clark H., The philosophy of A. Schweitzer, L., 1964; Marshall G. N., An understanding of A. Schweitzer [L., 1966].
