Чудські копальні (від чудь ), збірна назва найбільш древніх рудних вироблень, сліди яких виявлені на території СРСР (Мінусинськая улоговина, Західний Сибір, Урал). Ч. до. почали експлуатуватися приблизно в 1-ій половині 3-го тис. до н.е.(наша ера); найбільший видобуток в 12—13 вв.(століття) до н.е.(наша ера); видобуток припинився в 5—6 вв.(століття) н.е.(наша ера) в Західному Сибіру в е р б 11—12 вв.(століття) н.е.(наша ера) на Середньому і Північному Уралі. При проходці Ч. до. древні рудокопи застосовували кам'яні молоти, клини, товкачі, дробарки; рогові і кістяні кирки; мідні і бронзові, а потім залізні кирки, кайли, молотки; дерев'яні корита, колоди-сходи; плетені корзини, шкіряні сумки і рукавиці; глиняні світильники і ін. Розробка родовищ корисних копалини зазвичай починалася ямамі-закопушкамі; поглибившись по падінню покладу на 6—8 м-коду зазвичай проходілі воронкоподібні, злегка похилі шахти, що звужуються донизу, інколи невеликого перетину штольні, а по прожилках — орти. Глибина вироблень в середньому була 10—14 м-кодом ; деякі досягали значних розмірів (наприклад, мідний кар'єр в районі м. Орська 130 м-коду довжини і 15—20 м-коду ширини), т.к. добича руди в них велася впродовж сотень років.
Літ.: Ейхвальд Е. І., Про чудські копальні, СП(Збори постанов)Б, 1856; Спаський Р. І., Про чудські копальні в Сибіру, «Сибірський вісник», 1819, ч. 7; Левітський Л. П., Про древні копальні, М-код.—Л., 1941; Хабаков А. Ст, Нариси по історії геологорозвідувальних знань в Росії, ч. 1, М., 1950; Кузин А. А., Історія відкриттів рудних родовищ в Росії до середини XIX ст, М., 1961.
