Червона Гвардія, основна форма організації озброєних сил пролетаріату під час підготовки і проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції і в початковий період Громадянської війни 1918—20. Прообразом До. Р. були робочі бойові дружини і загони під час Революції 1905—07, які зіграли велику роль в Грудневих озброєних повстаннях . Загони озброєних робітників з'явилися з перших днів Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 за ініціативою більшовиків Петрограду, Москви, Одеси, Харкова і ін. міст і продовжували зростати у вигляді загонів робочої і заводської міліції на заводах і фабриках для їх охорони і самооборони. В. І. Ленін вважав тоді найважливішим завданням партії створення і зміцнення робочої міліції (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 31, с. 41). На багатьох підприємствах робітники добилися оплати вміст цих загонів за рахунок підприємців. Меншовики і есери майже повсюдно виступали проти створення До. Р., стверджуючи, що за наявності революційної армії (тобто колишній царській армії) пролетаріату немає чого створювати свою бойову організацію. В той же час есеро-меншовіцьке керівництво ради Петрограду стало організовувати буржуазну «народну міліцію» і намагалося включити в неї і підпорядкувати їй робочу міліцію, про що був виданий наказ 7(20) березня. Більшовики навпаки, прагнули відстояти незалежність робочих озброєних загонів, закликали робітників не роззброюватися і створювати загони. Р. як революційну армію пролетаріату. 17(30) квітня зборами представників робочих дружин в Петрограді була створена комісія з формування До. Р., основою якої сталі заводські загони робітників. У Москві рішення про створення До. Р. було прийнято Московським комітетом партії більшовиків 14(27) квітня. На загальноміських зборах в Петрограді 28 квітня (11 травня), на якому було присутньо 156 делегатів від заводів, бойових дружин і представників партій, обговорювався проект статуту К. Г. Но в результаті розкольницької діяльності есерів і меншовиків загальноміське об'єднання До. Р. створено не було. До літа 1917 До. Р. виникла майже у всіх крупних містах і промислових центрах країни. Вона створювалася, як правило, за виробничою ознакою — по підприємствах; у окремих містах організовувалися загальноміські або районні загони, а також загони (дружини) при партійних комітетах. Заняття До. Р. проходілі, як правило, в неробочий час і полягали у вивченні стрілецької зброї, вченні стрілянині і військових буд. У березні — липні 1917 До. Р. існувала поряд з робочою міліцією і у міру скорочення останньою збільшувала свої ряди за рахунок колишніх робітників-міліціонерів. У Петрограді червоногвардійці взяли активну участь в квітневій, червневій і липневій демонстраціях 1917. Після Липневих днів 1917 Тимчасовий уряд прагнув роззброїти робітників, ліквідовувати їх бойові організації. До. Р. була вимушена на деякий час піти в підпіллі. Проте у ряді міст (Екатерінослав, Александров у Володимирській губернії, Килимів і ін.), а також на багатьох підприємствах організація До. Р. продовжувалася і в липні; посилено продовжувала заняття До. М. Одеси. У зв'язку з вирішеннями 6-го з'їзду РСДРП (б) що націлив пролетаріат на озброєне повстання, До. Р. на початку серпня виходить з підпілля, починає посилено озброюватися і виучуватися, розширюючи свої ряди і готуючись до рішучої боротьби. 2(15) серпня на зборах представників загонів К. Г. Петрограда створюється ініціативна п'ятірка по організації До. Р., що склала ядро майбутньої Центральної комендатури і Головного штабу. Широке розгортання загонів До. Р. почалося в період розгрому корніловщини . Лише в Петрограді за короткий час в загони записалися декілька тис. робітників. Велика заслуга у вченні червоногвардійців прийомам поводження із зброєю належала Військовій організації при ЦК РСДРП (б), яка вже у вересні розвернула регулярні заняття на 79 підприємствах Петрограду. На початок Жовтневого озброєного повстання в К. Г. Петрограда числилося близько 20 тис. чоловік. 23 жовтня (5 листопада) Петроград загальноміська конференція, скликана Центральною комендатурою До. Р., прийняла статут і створила Головний штаб і районні штаби До. Р., встановивши струнку бойову організацію. Первинною одиницею До. Р. був десяток (13 чоловік); десятки об'єднувалися у взводи, дружин і батальйони (до 600 чоловік); батальйони входили в районні загони. До. Р. будувалася на добровільних засадах, була громадською організацією і формувалася за територіально-виробничим принципом. Командний склад був виборним. Вона мала відкрито класовий характер: її членами могли бути робітники, що полягали в соціалістичних партіях або профспілках, і ними рекомендовані. У Москві більшовицький конспіративний штаб До. Р. був створений ще до корніловщини. Але після її розгрому розвернулася боротьба за керівництво До. Р. У вибраному Центральному штабі більшовики виявилися в меншості, тому спочатку зростання загонів До. Р. відбувався повільно (до 20 жовтня числилося близько 6 тис. чоловік); потім, вже в ході Жовтневого озброєного повстання, їх число збільшилося до 10—12 тис. чоловік.
В організації До. Р. і її розвитку видну роль зіграли: у Петрограді — І. І. Юренев (голова Головного штабу До. Р.), Ст А. і Е. А. Тріфонови, Ст Н. Павлов, А. Бодров, Ст Ф. Малаховський, До. Орлів, Н. І. Подвойський, Ст І. Невський, А. А. Юркин; у Москві — А. С. Ведерников, Я. Я. Пече, П. До. Штернберг, Їм. Ярославський, Ст А. Аванесов, Ст П. Файдиш, П. Р. Добринін, Р. А. Усиевіч, І. Я. Слесарев, Я. М. Познаньський.
Будівництво До. Р. на периферії йшло різними шляхами, але усюди вирішальну роль в організації загонів До. Р. і керівництві ними грали більшовики. У промислових районах створення До. Р. йшло переважно шляхом організації загонів робочої охорони на підприємствах. На Уралі До. Р. будувалася як бойові партійні дружини. У ряді центральних губерній і на Уралі організовувалися також загони сільської До. Р. з батраків, бідноти і солдатів. На початок Жовтневого озброєного повстання в Петрограді в рядах До. Р. лише в 53 містах і робочих селищах країни, про які зібрані істориками досить точні відомості, було понад 26 тис. чоловік. Разом з червоногвардійцями Петрограду і Москви вони склали ядро армії революції. За підрахунками деяких істориків, всього в жовтні — листопаді 1917 в загонах До. Р. полягало близько 200 тис. чоловік.
Під час Жовтневого озброєного повстання в Петрограді і Москві До. Р. з'явилася тій, що веде силоміць повстання, діючи при активній підтримці революційних солдатів і матросів. 28 жовтня (10 листопада) Радянський уряд запропонував всім Радам заснувати робочу міліцію для оборони і забезпечення революційного порядку. Поки не була створена Червона Армія, До. Р. була головною озброєною силою революції. На відміну від Червоної Армії, що формувалася на загальнодержавних початках, До. Р. продовжувала комплектуватися фабзавкомамі і профспілковими організаціями, мала свої районні і центральні штаби, які погоджували свої дії з органами військового відомства. Загони До. Р. брали участь в штурмі Зимового палацу, в придушенні заколоту Керенського — Краснова і юнкерського заколоту 29 жовтня (11 листопада) в Петрограді, в розгромі вогнищ контрреволюції — каледінщини, дутовщини, Центральної ради і ін., забезпечивши тріумфальний хід Радянської влади. У боях з контрреволюцією за встановлення Радянської влади загони До. М. Петрограду, Москви і ін. міст і сіл зазнали важких втрат. Бойові дії До. Р. відрізнялися широким розмахом, сміливістю і рішучістю. «... Червоногвардійці, — писав Ст І. Ленін, — робили благородну і найбільшу історичну справу звільнення і експлуатованих від гніту експлуататорів трудящих» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 177). У зв'язку з формуванням Робітничо-селянської Червоної Армії, що почалося, в березні 1918 До. Р. була розбещена, а кращі кадри її командирів і бійців влилися в ряди РККА.
Літ.: Ленін Ст І., Розпорядження штабу Червоної гвардії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 35; т. 31, с. 20, 30, 32—33, 34, 47: т. 36, с. 265—66; Ципкин Р. А., Червона гвардія в боротьбі за владу Рад, М., 1967; Стариків Ст І., Нариси по історії Червоної гвардії Петрограду і робочої міліції (березень 1917 — квітень 1918), М.— Л., 1965; Хохолів А., Червона гвардія Білорусії в боротьбі за владу Рад. (Березень 1917 — березень 1918), Мінськ, 1965; Ципкина Р. Р., Сільська Червона гвардія в Жовтневій революції, М., 1970.
