Чепмен (Chapman) Сидні (29.1.1888, Еклс, Ланкашір, — 16.6.1970), англійський математик, фізик і геофізик. Член Лондонського королівського суспільства (1919). Закінчив Манчестерський (1907) і Кембріджський (1911) університети. Професор Манчестерського університету (1919—24), Імперського коледжу в Лондоні (1924—46) і Оксфордського університету (1946—53). Президент Лондонського математичного суспільства (1929—31), Королівського метеорологічного суспільства (1932—34), Міжнародній метеорологічній асоціації (1936—48). Голова Комітету Міжнародного геофизичного року (1953— 1959). Основні праці по кінетичній теорії газів, земному магнетизму, дослідженню іоносфери і верхніх шарів атмосфери, атмосферній електриці, математиці. Розробив (1919) динамо-теорію місячно-добової варіації геомагнітного поля (теорію дрейфових струмів). У 1930 запропонував першу фотохімічну теорію утворення озону, в 1931 — теорію утворення електронних шарів іоносфери. Розвинув теорію про корпускулярні потоки, що безперервно випускалися Сонцем, і на її основі запропонував теорію геомагнітних бурь і полярних сяянь (теорія Чепмена—Ферраро, 1931—32). Вивчив свічення нічного піднебіння, досліджував вплив рентгенівського випромінювання полярних сяянь на іонізацію нижніх шарів іоносфери, що приводить до поглинання радіохвиль. У 1957 проаналізував протяжність сонячної корони і розглянув вплив корпускулярного випромінювання Сонця на тепловий режим земної атмосфери. Ч. вніс великий вклад до розвитку кінетичної теорії газів. Їм були запропоновані методи вирішення кінетичного рівняння Больцмана. Передбачив (незалежно від шведського ученого Д. Енськога) і експериментально виявив (разом з Ф. Дутсоном) термодифузію в газах.
Соч.: Geomagnetism, v. 1—2, Oxf., 1940 (совм. з J. Bartels); у русявий.(російський) пер.(переведення) — Математична теорія неоднорідних газів, М., 1960 (совм. з Т. Каулінгом); Атмосферний водень і тепловий баланс у високих шарах іоносфери, в кн.: На порозі в космос, М., 1960; Атмосферні приливи, М., 1972 (совм. з Р. Ліндзеном); Сонячно-земна фізика, ч. 1—2, М., 1974—75 (совм. з С. І. Акасофу).