Цироз печінки, хронічне прогресуюче захворювання людини і тварин; характеризується порушенням архітектоніки печінки і поразкою всіх її структурних елементів — паренхіми (із загибеллю багатьох кліток і розростанням сполучної тканини — звідси і назва цироз ) , проміжної тканини, ретикулоендотеліальної системи жовчних ходів, судин, серозного, покриву. У людини виявляється функціональною недостатністю печінки, підвищенням тиску в системі комірної вени, залученням до патологічного процесу ін. органів і систем. Термін запропонований Р. Лаеннеком (1819) для позначення захворювання, при якому печінка рудого кольору, зморщена, ущільнена. Основа сучасних поглядів на Ц. п. сформульована на конгресі гастроентерологів в Гавані (1956); класифікація заснована на характеристиці по декількох ознаках захворювання (з врахуванням причини, функціонального стану печінки і морфологічної картини її поразки). Роль причинного чинника можуть грати вірусний гепатит і ін. інфекційні захворювання, інтоксикації (в т.ч. при алкоголізмі), недостатнє білкове живлення, конституціонально-генетичні особливості і ін. Незрідка розвиток Ц. п. обумовлено поєднанням ряду чинників; у значній частині випадків причина захворювання залишається невиясненою (т.з. криптогенні форми). Істотну роль в розвитку хвороби грають порушення внутрішньопечінкового кровообігу, аутоіммунні процеси. Основу морфологічних змін складає запальна реакція (див. Гепатит ) з посиленим процесом утворення сполучної тканини, розвитком «вузлів» регенеруючої паренхіми.
Клінічні прояви Ц. п. всілякі, залежать від форми і стадії хвороби: слабкість, схуднення, болі в животі, диспепсія, метеоризм, збільшення печінки і селезінки, жовтяниця, асцит, лихоманка, кровоточивість. Спостерігаються судинні «зірочки», еритема долонь, червона мова, пальці у вигляді «барабанних паличок», гінекомастія, енцефалопатія і т.д. При лабораторному дослідженні виявляють анемію, лейко- і тромбоцитопенію, прискорену РОЕ(реакція осідання еритроцитів), порушене співвідношення білкових фракцій плазми крові, підвищений вміст в ній деяких ферментів, знижену концентрацію калія і т.д. Смерть настає головним чином від печінкової коми або кровотеч з розширених вен стравоходу і шлунку. У розпізнаванні захворювання важливе значення мають функціональні проби, а також інструментальні методи дослідження (лапароскопія, пункція біопсія печінки, сканування, ангиографія і ін.), форми, що дозволяють виявити характерні зміни, забарвлення печінки, уточнити морфологічний варіант, визначити міру активності процесу.
Своєчасне лікування Ц. п. дозволяє добитися ремісії або стабілізувати стан хворого: при компенсованому цирозі — режим з обмеженням психічних і фізичних навантажень, дієта; при активному процесі, крім того, хингамін або кортикостероїди, цитостатічеськие засоби, антілімфоцитарний глобулін, сечогінні і ін. засобу; вводять альбумін, плазму, білковий гідролізат; при вираженому внутрішньопечінковому холестазі — холестірамін. Профілактика Ц. п. — боротьба із захворюваннями, які приводять до його розвитку, головним чином з вірусним гепатитом і алкоголізмом; своєчасне лікування гострих і хронічних гепатитів.
Літ.: Тарєєв Е. М., Тарєєва І. Е., Хронічні гепатити і циррози, в кн.: Багатотомне керівництво по внутрішніх хворобах, т. 5, М., 1965, с. 306—477; Бондар З. А., Клінічна гепатологія, М., 1970; Епідемічний гепатит, М., 1970; Основи гепатології, Рига, 1975; Schiff L. (ed.), Diseases of the liver, Phil. — Toronto, 1969; The liver and its diseases, Stuttg., 1974.
