Цикорій
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Цикорій

Цикорій (Cichorium), рід рослин сімейства складноцвітих. Багатолітні, дву- або однорічні трави, що містять у всіх органах молочний сік. Листя від струговідних до зубчастих, ніжніє в розетці. Суцвіття — кошики, що сидять в пазухах листя і на верхівках стебла і його гілок; квітки язичкові, обох статей, блакитні, сині, голубувато-рожеві і білуваті. Плід — сім'янка з дуже коротким чубком. 8—10 видів, в Євразії і Північній Африці, як замети — у помірних і субтропічних поясах обох півкуль. У СРСР 4 види. Ц. звичайний, або кореневий (С. intybus), — багатолітник з довгим стрижньовим коренем; зростає по суходільних лугах, узліссях, покладах, пустирях, околицях полів, в посівах (головним чином кормових трав), в доріг і канав. Хороший медонос; на пасовищах охоче поєдаєтся скотом. Коріння його містить інулін і гіркий глікозид інтібін. Обробляється як дворічна рослина (сорти Борисов, Велетенський і ін.), потовщене коріння культурних форм («коренеплоди») використовує як сурогат кави і як домішка до натуральної кави, а також для здобуття високоякісного спирту. Етіольоване листя використовує як салат. Коріння дикорослого Ц. вживають як засіб для підвищення апетиту і поліпшення травлення; відвар коріння володіє протимікробними і терпкими властивостями. Ц. салатний, або ендівій (С. endivia), культивують в країнах Середземномор'я і інколи в південних районах СРСР як салатна рослина; у дикому вигляді невідомий.

  Літ.: Іпатьев А. Н., Овочеві рослини земної кулі, Мінськ, 1966.

  Т. Ст Егорова.

Цикорій звичайний: а — ніжняя частина стебла; б — гілка з соцветіямі; у — квітка; г — корінь (коренеплід); д — корінь дикорослого цикорію.