Центральноякутськая низовина, Центральноякутськая рівнина, Вілюйськая низовина, рівнина, розташована в середньому і частково нижній течії Олени, а також в нижній течії Вілюя і Алдана, в Якутській АССР. На Ю. зчленовується з Пріленським плато; північний і західний кордони проходят по вододілу рр. Олена і Оленек і верхів'ям р. Вілюй; на Ю.-З.(південний захід) продовжується обширним пониженням в центральній частині Среднесибірського плоскогір'я.
Центральноякутськая низовина — плоска, сильно заболочена рівнина з безліччю термокарстових озер, розчленована мережею річкових долин. Висота в межах низовинної терасної рівнини від 60 до 200 м-код, піднесена частина рівнини — до 300—400 м.
В геологічному відношенні територія Ц. н. приурочена до східної, найбільш прогнутій частині Вілюйськой синеклізи. Рельєф формувався флювіальнимі процесами інтенсивність яких визначалася повільними і невеликими по амплітуді коливальними рухами; переважання легкоразмиваємих відкладень зумовило утворення пологоськлонних форм рельєфу. Повсюдно поширені багаторічномерзлі гірські породи; характерні аласи (термокарстові улоговини), булгунняхи (горби пученія). На З.-З.(північний захід), особливо в пріленськой частині, Ц. н. — еолові форми рельєфу (тукулани). Клімат суворий, різко континентальний. Середня температура січня —45 °С; середня температура липня 17 °С. Опадів випадає до 300 мм в рік (до 70—80% в теплий період). Для річок характерні весняні повені і літні дощові паводки; невеликі річки промерзають взимку до дна. Розвинені тайгові палеві і лугово-чорноземні грунти, а на низьких річкових терасах — широке поширення плям солончаків і стовпчастих солонців.
Велика частина рівнини покрита модриновою тайгою з ділянками березових лісів і лугових степів.
Літ.: Якутія, М., 1965 (Природні умови і природні ресурси СРСР); Плоскогір'я і низовини Східного Сибіру, М., 1971.
