Хорея (від греч.(грецький) choréia — танець), вигляд гіперкінезу, який виявляється швидкими сіпаннями кінцівок, підморгуваннями, прицмокуваннями і ін. Виникає при органічній поразці деяких підкіркових відділів головного мозку. Найбільш частою формою Х. є мала Х., або Х. Сиденхема, яка розвивається зазвичай у дітей і підлітків як один з проявів ревматизму. Окрім гіперкінезу, характеризується зниженням м'язового тонусу, астенічними проявами (порушення сну, слізна, дратівливість і ін.). Перебіг малої Х. зазвичай сприятливе, проте можливі рецидиви. Т. н. велика Х. — істеричні хорєїформниє сіпання, що спостерігалися в середні віки як масове явище, — є лише історичним інтересом.
Т. н. пізня Х.— Х. Хантінгтона (описана в 1872 американським психіатром Дж. С. Хантінгтоном) — відноситься до спадково-дегенеративних захворювань; успадковується за аутосомно-домінантним типом (див. Домінантність ) , частіше виявляється у віці 35—40 років, характеризується хронічною прогресуючою течією. М'язовий тонус в одних випадках знижений, в інших — підвищений (ригідна форма). Найважливіша ознака Х. Хантінгтона — психічні розлади у вигляді апатії, зниження пам'яті і інтелекту, нестійких маревних ідей, галюцинацій і ін. Поступово розвивається глибоке недоумство . Поряд з поразкою підкіркових відділів при Х. Хантінгтона виявляють атрофію кори головного мозку.
Для лікування малої Х. застосовують протиревматичні (саліцилати і ін.), седатівниє і протиалергічні (димедрол супрастин і ін.) засоби. При пізніше Х. призначають аміназін, резерпін, а при ригідній її формі — холінолітічеськие засоби (циклодол і ін.), Л-Допа, мідантан.
Літ.: Аносов Н. Н., Хорея Хантінгтона, в кн.: Багатотомне керівництво по неврології, т. 7, Л., 1960; Цукер М. Би., Інфекційні захворювання нервової системи у дітей, М., 1963; Гiттік Л. С., Мала хорея, Киïв, 1965.
