Ходжей повстання, повстання уйгурів, а також киргизів, дунган і ін. народів в Синьцзяне в 20—40-х рр. 19 ст під керівництвом ходжей (нащадків колишніх правителів Східного Туркестану — вихідців з Коканда) проти національного гніту цинських (маньчжуро-китайських) властей. Найбільш великим було повстання під керівництвом Джангира, внука правителя Східного Туркестану Бурхан-пекло-дина, поваленого маньчжурамі в 1758. Першу спробу підняти повстання Джангир зробив в 1820. Після вступу озброєного загону під командуванням Джангира в липні 1826 в округ Кашгарський повстання поширилося на найбільш крупні міста Східного Туркестану — Кашгар, Яркенд, Хотан і ін., де повстанці трималися майже протягом півтора років. В кінці 1827 повстання було жорстоко пригнічене маньчжуро-китайськимі військами. У 1830 спалахнуло нове повстання, очолене братом Джангира — Юсуфом-ходжею і підтримане кокандським ханом Мамед-Алі, але воно було розгромлене в кінці того ж року. У 1847 племінники Джангира підняли нове повстання, відоме в історії, — по числу його керівників — під назву «Повстання семи ходжей». Воно було пригнічене в тому ж році.
