Хантийська мова, остяцька мова, мова хантов . Поширений в Ханти-Мансійську і Ямало-Ненецькому автономних округах Тюменської області, в Александровськом і Каргасокськом районах області Томська Число тих, що говорять на Х. я. — понад 14 тис. чіл. (1970, перепис). Разом з мансійською мовою Х. я. складає обсько-угорськую групу угро-фінських мов. Відрізняється великою діалектною роздробленістю. Західна група — обдорськоє, пріобськоє і пріїртишськоє говір. Східна група — сургутськоє і вах-васюганськоє говір, що членується, у свою чергу, на 13 діалектів. Діалекти значно розрізняються фонетичними, морфологічними і лексичними межами. Фонетика західних діалектів, на відміну від східних, характеризується: а) спірантізацией деяких нефрикативних приголосних; західне cut — «риба» šop — «правда»; східне kul, cap; би) відсутністю чергувань голосних в корені; західне amp/ampern — «мій собака», східне ämp/impern; у) відсутністю ряду звуків: ä переднього ряду å лабіалізованого і ін. У морфології для західних діалектів характерний синкретизм відмінків (розрізняються 3 відмінки — основний, дательно-направітельний і місцево-орудний). У східних діалектах виділяється до 8 відмінків. Відмінності в лексиці поширюються на слова основного словарного фонду: західне сміття — «човен», un — «великий»; східне rt, ollo і т. п.
Писемність з'явилася після Жовтневої революції 1917 спочатку на основі латинської (1930), а потім — російської (1937) графіки. Літературну форму (твори художньої літератури) мають 3 діалекти — казимський, шуришкарський і среднеобський; теле-, радіопередачі і газетна публіцистика — на казимськом діалекті.
Літ.: Терешкин Н. І., Нариси діалектів хантийської мови, ч. 1 — Ваховський діалект, М. — Л., 1961; Steinitz W., Ostjakische Grammatik und Chrestomathie mit Wörterverzeichnis, 2 Aufl., Lpz., 1950; Karjalainen K. F., Ostjakisches Wörterbuch, I—II, Hels., 1948.
