Хагані Ширвані Афзаладдін Ібрагим Алі огли (1120, Шемаха, — 1199, Тебріз), азербайджанський поет-мислитель. Поетичному мистецтву виучувався в Абу-чи-яскраво-червона Ганджеві . Літературну славу придбав в ранній молодості і був запрошений до двору ширваншаха. Писав панегіричні касиди під псевдонімом Хагані, що означає що «належить паную», але по суті йому претіла роль панегіриста. У 1156 по дорозі до мекки зробив подорож по Близькому Сходу. Після повернення до Ширван написав філософську касиду про розвалини древньої столиці сасанідських шахів — Медаїн (Ктесифон). При спробі таємно покинути Ширван був схоплений і кинутий за наказом шаха Ахсатана в каземат Шабран (1159). Вийшовши з в'язниці, поет знову відправився в подорож; після повернення на батьківщину переїхав до Тебріза, де провів залишок життя. Х. Ш. залишив багату літературну спадщину на персидському і арабських мовах. Найяскравіше він виразив себе в області ліричної поезії. Основна тема його лірики — любов, виконана етичної краси; поет виражає прагнення до свободи, радості. Він розвинув і удосконалив жанри газелі і касиди. Новаторство Х. Ш. — в створенні творів соціально-філософського звучання, в тематичному розширенні кордонів традиційній поезії, в розвитку техніки вірша. У дивані, поета значне місце займають касиди, в яких Х. Ш. викриває феодальних правителів, протестує проти соціальної несправедливості і свавілля. З особою силоміць виражений бунтівний дух поета-мислителя в «Тюремних» касидах, створених в ув'язненні. Протест проти майнової нерівності звучить і в поемі «Дарунок два Іраков» (завершеною в 1157) навіяною враженнями Х. Ш. від життя народів близькосхідних країн, — одному з кращих зразків епічної поезії Близького Сходу. Поема багато в чому носить автобіографічний характер, відображає деякі особливості соціально-політичної обстановки епохи. Дослідники починаючи з 13 ст відгукуються о Х. Ш. як про великого поета, відзначають великий вплив його творчості на поезію Близького і Середнього Сходу.
Соч.: Діван-е Хагані Ширвані, Тегеран, 1316 ц.р. х. (1937); Тохфат-оль Ірагейн, Тегеран, 1333 ц.р. х. (1954); Сечилміш есерлері, Баки, 1956; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Ізбр. проїзв.(твір), Баку, 1959; Лірика, М., 1967; [Вірші], у кн.: Поети Азербайджана, Л., 1970.
Літ.: Залеман До., Чотиривірша Хаганн, СП(Збори постанов) Би, 1875; Бертельс Е., Нарис історії персидської літератури, Л., 1928; Болдирев А. Н., Два ширванських поети — Низами і Хагані, в кн.: Пам'ятники епохи Руставелі, Л., 1938; Марр Ю., Статті і повідомлення, т. 2, М. — Л., 1939; Історія персидської і таджицької літератури. Під ред. Яна Ріпка, М., 1970, с. 200 — 207: Hammer J. von, Geschichte der schönen Redekünste Persiens, W., 1818; Minorsky в., Khagani and Andronicus Comnenus. Reprinted from the BSOAS, 1945.
