Фіксизм (від латів.(латинський) fixus – твердий, незмінний, закріплений), один з двох напрямів в тектоніці, витікаюче з уявлень про непорушність (фіксованості) положення континентів на поверхні Землі і про вирішальну роль вертикально направлених тектонічних рухів в розвитку земної кори. Ф. був одним з провідних напрямів в геології аж до середини 60-х рр. 20 ст, коли отримали розвиток положення мобілізма (див. також Тектонічні гіпотези ) . В основі Ф. лежить положення про успадкований розвиток плит, платформ, антіклінорієв і ін. джерел сноса теригенного матеріалу, про вельми тривале існування глибинних розломів, про тривалий прояв однотипного магматізма в одних і тих же районах.
Прибічники Ф. (Ст Ст Белоусов, амер.(американський) учений Х. О. Мейерхоф і ін.) заперечують положення мобілізма про можливість горизонтальних переміщень крупних плит літосфери; допускаються лише незначні (до декількох десятків км. ) горизонтальні переміщення порівняно невеликих ділянок земної кори по надвігам (шарьяжам) і зрушеннях що викликаються дією вертикальних рухів. Складова частина концепції Ф. – уявлення про формування океанічних западин в результаті опускання земної кори без значного розтягування, з перетворенням материкової кори в тоншу океанічну (див. Базіфікация ) , а не унаслідок розсовування континентів, як стверджують мобілісти. Основні відмінності в тектонічних умовах на поверхні Землі визначаються, згідно Ф., відмінностями в ендогенному режимі внутрішніх частин Землі (див. Ендогенні процеси ) .
Літ.: Белоусов Ст Ст, Основи геотектоніки, М., 1975,
