Фундаментальні астрономічні постійні

Фундаментальні астрономічні постійні, астрономічні параметри, що характеризують розміри, положення, рухи небесних тіл, які або завжди зберігають постійні значення, або повільно змінюються з часом. Ф. а. п. використовуються для переходу від безпосередньо спостережуваних топоцентричних координат небесних тіл до геоцентричних і геліоцентричних координат; для перетворень координат, що враховують прецессию і нутацію Землі; для обчислення ефемерид Сонця, Місяця і планет; з їх допомогою вирішується ряд ін. завдань астрономії, геодезії, картографії і космонавтики. Ф. а. п. в основному визначаються з астрономічних і радіолокацій спостережень; багато хто з них може бути обчислені також теоретичним дорогою. Останню обставину пред'являє істотна вимога до Ф. а. п.: їх числові значення, що виводяться з великого числа спостережень, повинні з максимальною точністю задовольняти теоретичним співвідношенням, що зв'язують ці постійні, а різниці між обчисленими і наблюденнимі значеннями для кожної астрономічною постійною мають бути малими величинами.

  Спеціально підібрана по яких-небудь ознаках сукупність Ф. а. п. називається системою астрономічних постійних. Перша така система, що включає 14 постійних, була прийнята на Міжнародній нараді в Парижі в 1896 і проіснувала близько 70 років. Проте в середині 20 ст завдання, пов'язані з освоєнням космосу, розрахунками траєкторій штучних супутників Землі, траєкторій польотів до Місяця і планет Сонячної системи, зажадали уточнення Ф. а. п. і в першу чергу астрономічної одиниці як основи масштабу Всесвіту. Сучасна система Ф. а. п. розроблена на Міжнародному симпозіумі по астрономічних постійних в Парижі в 1963 і затверджена 12-м-коду з'їздом Міжнародного астрономічного союзу в Гамбурзі в 1964. У цій системі Ф. а. п. розділені на 4 групи. У першу виділені дві визначальні постійні (таблиця. 1), другу складають 10 основних постійних (таблиця. 2). У таблицях вказаний рік (1900), для якого зафіксовані значення Ф. а. п.

  Таблиця. 1. — Визначальні постійні

  Таблиця. 2. — Основні постійні

  Для гауса гравітаційною постійною в 60—70-х рр. 20 ст можна було б отримати точніше значення, проте в системі астрономічні постійні збережено значення, затверджене Міжнародним астрономічним союзом в 1938, оскільки воно лежить в основі більшості використовуваних таблиць теоретичної астрономії.

  До введення нової системи постійних (1964) астрономічна одиниця визначалася по паралаксу Сонця і ототожнювалася з велика піввісь орбіти Землі а , яка в систему постійних не входить. Тепер це ототожнення втратило свою силу, т.к. большая піввісь орбіти Землі а визначається теоретично через гаус постійну, а астрономічна одиниця в новій системі отримана із спостережень радіолокацій Місяця, Меркурія, Венери і Марса. Внаслідок цього між астрономічною одиницею і велика піввісь орбіти Землі а виникло деяка відмінність, а саме: а = 1,000 000 23 а. е. , тобто велика піввісь виявилася на 34,4 км. більше, ніж астрономічна одиниця. У новій системі залишені без зміни затверджені ще в 1896 значень три основних постійних, визначаючих відносне положення і рухи екватора і екліптики: прецессия в довготі, середній нахил плоскості екліптики (1900) до екватора і постійна нутації. Це зроблено щоб уникнути переробки всіх власних рухів зірок і зоряних каталогів.

  До третьої групи увійшли 11 похідних постійних, частина яких приведена в таблиці. 3.

  Таблиця. 3. — Похідні постійні

  В четвертую групу включені маси великих планет (їх значення приведені в ст. Планети ).

  Літ.: Куликів До. А., Фундаментальні постійні астрономії, М., 1956; його ж, Нова система астрономічних постійних, М., 1969; Довідкове керівництво по небесній механіці і астродинаміці, під ред. Р. Н. Дубошина, 2 видавництва, М., 1976.

  До. А. Куликів.