Франциск Ассизський (лат. Franciscus Assisiensis, італ.(італійський) Francesco d''assisi) (справжнє ім'я — Джованні Бернардоне; Bernardone) [1181 (або 1182), Ассизі, — 3 (або 4) .10.1226, там же], італійський релігійний діяч. З купецької сім'ї. Відмовився від багатства і з 1206 присвятив себе проповіді євангельської бідності. У 1207—09 заснував братерство мінорітов («менших братів»), перетворене в чернечий орден франциськанцев . Церква зуміла використовувати в своїх цілях проповідь Ф. А., що завоював велику популярність в широких мас народу. Як мандруючий проповідник Ф. А. побував в Іспанії, Південній Франції, Єгипті, Палестині; усюди під впливом проповідей Ф. А. складалися організації його послідовників. Після повернення зі сходу (де він намагався поширювати християнство серед мусульман) Ф. А. у 1220 відійшов від керівництва орденом франциськанцев, опираючись його переродженню за сприяння папства в звичайний чернечий орден. У 1228 був канонізований. Розповіді, легенди про нього зібрані в анонімній збірці «Квіточки зверху Франциська Ассизського» (русявий. пер.(переведення) 1913).
Ф. А. — автор вигадувань не лише на латинській мові («Похвала чесноти», «Похвала богові» і ін.), але і поетичних творів на італійській мові (точніше на умбрійськом діалекті) — «Канта брата Сонця, або Похвала творінню» (1224). Цей гімн, що славить не лише бога, але і всі його творіння, є сповна оригінальним твором, призначеним для хору. Гармонійне бачення Всесвіту, злиття з нею, радісне одухотворення природи у Ф. А. вносять нові мотиви до релігійної поезії. Як один з найраніших поетичних пам'ятників на народній мові, канта, написана асонансами, зіграла важливу роль в розвитку не лише релігійною, але і світською італійській поезії.
Літ.: Піменова Е. До., Франциск Ассизський, СП(Збори постанов) Би, 1896; Pepe G., Francesco d''assisi..., Manduria, 1965.
