Феодосій Печерський (близько 1008, Васильов, нині м. Васильків Київської області, – 3.5.1074, Києво-печерський монастир), староруський церковний письменник. З 1057 ігумен Києво-печерського монастиря. Вперше на Русі ввів общежітельний статут, запозичений в Студійному монастирі (Константинополь), згодом прийнятий всіма староруськими монастирями. Авторство Ф. П. вважається встановленим для 11 вигадувань: 2 послання до князя Ізяславу Ярославічу («о тижню» і «про віру селянською і про латиньськой»), 8 «слів» і «повчань» ченцям («про терпіння і про любов», «про терпіння і про упокорювання», «про душевну користь», «про ходіння до церкви і про молитву» і ін.) і молитва «за вся крестьяни». Стиль його вигадувань ясний, лаконічний, позбавлений риторичних прикрас і в той же час емоційний. Ф. П. проповідував основи християнської моралі, закликав ченців повністю, «без смутку» відректися від світу, викривав самокорисливість і жадність ченців. Виступав проти княжих усобиць. Вигадування Ф. П. відомі в русявий.(російський) і південнослов'янських списках, самі древні з них відносяться до 13–15 вв.(століття) Відомості про нього – в «Житії... Феодосія» (80-і рр. 11 ст) Нестора і в «Повести тимчасових років».
Тексти: Еремін І. П., Літературна спадщина Феодосія Печерського, «Тр. ОДРЛ АН(Академія наук) СРСР», 1947, т. 5.
Літ.: Еремін І. П., Лекції з древньої російської літератури [Л.] 1968, с. 24–31, 64–67.
