Фенологія (від греч.(грецький) phainómena – явища і ...логия ), система знань про сезонні явища природи, терміни їх настання і причини, що визначають ці терміни. Термін «Ф.» запропонував бельгійський ботанік Ш. Морран (1853). Ф. реєструє і вивчає сезонні явища світу рослин і тварин (біофенологія), а також дати встановлення і сходу снігового покриву, перших і останніх заморозків, льодоставу і размерзанія водоймищ і т.п. В рослин (фітофенология) реєструються сезонні фази розвитку: набухання і розкриття нирок, облиственіння, цвітіння (почало і кінець), дозрівання плодів і насіння, осіннє розцвічування листя, листопад; у тварин (зоофенология): у ссавців – пробудження від сплячки, початок спаровування (гону), поява памолоді, сезонні ліньки і міграції; у птиць – гніздування, відкладання яєць, вилупліваніє і виліт пташенят, а в перелітних – також весняний і осінній перельоти; в членистоногих – пробудження зимуючих особин, вилуплення личинок, поява дорослих комах з лялечок, яйцекладки, розвиток личинок, лялечок, поява нових поколінь, діапаузи і т.п.
Біофенологічні спостереження і дослідження ведуться на рівні окремих організмів, популяцій, біоценозов (культурних і диких) і біосфера в цілому. Географо-фенологічні спостереження і дослідження мають метою вивчення сезонної динаміки цілих природних комплексів, включаючи їх біотічеськие і абіотічеськие компоненти. Ці дослідження ведуться в масштабі окремих урочищ, ландшафтів, провінцій, країн і природних зон. Річний круг природи геокомплексов і біоценозов підрозділяється на природних, або фенологічні, сезони і субсезони.
Історична довідка. Початок спостережень над сезонними явищами у зв'язку із збирачем, полюванням і примітивним сільське господарством сходить до глибокої старовини. Становлення сучасної науковою Ф. відноситься до 18 ст Петро I, піклуючись про вибір місць для паркового будівництва в околицях Петербургу, в 1721 писав А. Д. Меншикову: «Коли дерева стануть розкидатися, тоді велите присилати нам листочки оних потижневий наклеївши на папір, з надпісанієм чисел, щоб взнати, де раніше почалася весна» (цит. по кн.: Бейдеман І. Н., Методика фенологічних спостережень при геоботанічних дослідженнях, 1954, с. 6). У 1734 франц.(французький) учений Р. Реомюр приступив до вивчення залежності сезонного розвитку хлібів і комах від рівня температури. У 1748 К. Лінней почав вести фенологічні спостереження в Упсальськом ботанічному саду і в 1750 організував першу мережу наглядових пунктів. До середини 19 ст фенологічними спостереженнями були охоплені всі великі країни Зап. Європи і Росія. Велику роль в розвитку Ф. у Росії зіграли А. І. Воєйков і Д. Н. Кайгородов. У 20 ст фенологічні спостереження і дослідження поширилися на всі країни Центральної Європи і США, а згодом і на ін. країни (Індія і ін.).
Методи і завдання фенології. Традиційний метод фенологічної інформації – візуальні спостереження, тобто реєстрація термінів настання сезонних явищ. З метою досягнення порівнянності фенологічних спостережень, що проводяться різними особами, видаються програми фенологічних спостережень, методичні вказівки до них, атласи фенофаз рослин і сезонних явищ світу тварин.
Обробка спостережень фенологічних мереж дає можливість встановлювати географо-фенологічні закономірності, відбивані на фенологічних картах . Середня багатолітня швидкість просування сезонних явищ природи в широтному, довготному і вертикальному (у горах) напрямах різна в різних географічних зонах, в різні сезони і для різних груп явищ. У центральних районах Європейської частини СРСР весінньо-літні сезонні явища світу рослин рухаються з Ю. на С. з середньою швидкістю близько 40–50 км. в сут, птиці летять з швидкістю близько 50–60 км. в сут. В довготному напрямі швидкість просування сезонних явищ визначається головним чином положенням по відношенню до Атлантичного океану; у зап.(західний) районах весна настає раніше, ніж на тих же широтах в глибині континенту. (Але перехід від зими до літа в глибині континенту здійснюється швидше, ніж на берегах океанів і, не дивлячись на пізню весну, хліби в долині Волги дозрівають раніше, ніж у Франції.) У горах весінньо-літні сезонні явища запізнюються з підйомом на кожних 100 м-код в середньому на 3 сут. В деякі роки сезонні природні явища можуть протікати із значними відхиленнями від середніх багатолітніх термінів, що ускладнює ведення сільського господарства і ін. сезонних галузей народного господарства.
Чинники і закономірності, що визначають терміни настання сезонних явищ, вивчає екологічна Ф. Еті чинники діляться на ендогенні і екзогенні. Перші обумовлюються спадковістю організмів. Так, проліски квітнуть на початку весни, а айстри і хризантема – на спаді літа, граки прилітають рано навесні, а деркачі – на початку літа. Екзогенні чинники визначаються зовнішнім середовищем. У кожній географічній зоні вирішального значення набувають один-два чинники; у тропіках – режим вологості: у зонах помірного поясу – тепловий режим, в Арктиці – радіаційний і тепловий режими. Залежність від чинників середовища сезонних явищ різних груп неоднакова. Терміни весняного пробудження рослин в основному визначаються тепловим режимом, а осінній листопад – в рівній мірі тепловим і радіаційним (довжина світлового дня) режимами. Одним з методів обробки ботанічних фенологічних спостережень служать фенологічні спектри . Терміни сезонних явищ у тварин часто пов'язані з умовами їх живлення. Так комахоїдні птиці прилітають тоді, коли навесні з'являється достатня кількість комах. Екологічна Ф. проводить моделювання фенологічних процесів, тобто знаходить вирази зв'язку між термінами настання сезонних явищ і комплексом ендо- і екзогенних чинників. Це моделювання складає основу фенологічного прогнозування.
Організація фенологічних спостережень. Фенологічні спостереження для наукових цілей служать, по-перше, методом вивчення біологічних і географічних об'єктів, по-друге, методом встановлення фенологічних закономірностей, використання яких покликане підвищувати ефективність прикладних фенологічних служб.
Для виявлення фенолого-географічніх закономірностей в більшості країн створені мережі фенологічних спостережень. У СРСР з 1924 працювала така мережа в системі краєзнавчих організацій; у 1939 передана Географічному суспільству СРСР. У 1965–75 вона налічувала близько 3500 добровільних кореспондентів. Керує мережею фенологічний сектор Географічного суспільства за допомогою місцевих фенологічних організацій (Москва, Вільнюс, Рига, Красноярськ, Іркутськ і ін.). Підсумок багатолітніх фенологічних спостережень в одній крапці підводиться в Календарі природи, тобто в довідковій таблиці або графіці (см. мал.(малюнок) ) з середніми багатолітніми термінами настання сезонних явищ місцевої природи. Календар природи служить орієнтиром в термінах настання великого числа сезонних явищ. Фенологічні спостереження для наукових цілей організовують ботанічні, зоологічні і географічні наукові установи, у тому числі інститути АН(Академія наук) СРСР. Географічні наукові установи ведуть комплексні спостереження з метою пізнання структури геокомплексов або екосистем. Комплексні фенологічні спостереження ведуть також державні заповідники у формі «літописів природи».
Значення фенології для народного господарства. Фенологічні закономірності лежать в основі складання регіональних календарів сезонних робіт і заходів щодо галузей народного господарства (сільське, лісове, мисливське господарства і т.д.). Такі календарі використовуються при організації заходів охорони природи, боротьби з шкідниками і хворобами корисних рослин паразитами і трансмісивними захворюваннями людини, худоби, в бджільництві і шовківництві. Авіація потребує відомостей про терміни масового прольоту перелітних птиць, а дистанційне (з вертольотів, літаків і орбітальних ракет) вивчення поверхні Землі – в даних про оптимальні сезони для проведення цього вивчення. Результати фенологічних спостережень використовують при планеруванні розміщення санаторіїв, будинків відпочинку, туристських маршрутів і походів. Фенологічні карти, особливо великомасштабні, необхідні для планерування сезонних виробництв. Фенологічні спостереження допомагають виявити місцеві природні сигнали, або індикатори, за допомогою яких визначають сезонний стан природи, а також прогнозують характер поточного вегетаційного періоду. Вони особливо важливі при інтродукції нового вигляду рослин і тварин, а також при освоєнні нових територій.
Літ.: Календар російської природи, кн. 1 М., 1948; Календар природи СРСР, кн. 2, М., 1949: Шигольов А. А., Шиманюк А. Рр., Сезонний розвиток природи Європейської частини СРСР, М., 1949; їх же, Вивчення сезонних явищ, М., 1962; Калесник С. Ст, Фенологія і географія, в кн.: Праці фенологічної наради, Л., 1960; Шнелле Ф., фенологія рослин, пер.(переведення) з йому.(німецький), Л., 1961; Іваненко Б. І., Фенологія деревних і чагарникових порід, М., 1962; Календарі природи північного Заходу СРСР. 1939 – 1960, Л., 1965; Серебряков І. Р., Співвідношення внутрішніх і зовнішніх чинників в річному ритмі розвитку рослин, «Ботанічний журнал», 1966, т, 51 № 7; Щербіневський Н. С., Сезонні явища в природі [4 видавництва, М., 1966]; Методи фенологічних спостережень при ботанічних дослідженнях, М. – Л., 1966; Батманів Ст А., Замітки по теорії фенологічного спостереження, в збірці: Ритми природи Сибіру і Далекого Сходу, сб.(збірка) 1, [Іркутськ], 1967; Добровольський Би. Ст, Фенологія комах, М. 1969; Борисов І. Ст, Сезонна динаміка рослинного співтовариства, в кн.: Польова геоботаніка, т. 4, Л., 1972; Шульц Р. Е., Фенологія, в кн.: Географічне суспільство за 125 років, Л., 1970; його ж, Індикаційна фенологія на сучасному етапі, «Ізв. Всес. географічного суспільства», 1972, т. 104, ст 2; Подільський А. С., Фенологічний прогноз, 2 видавництва, М., 1974; Календарі природи Сибіру, Л., 1974; Кирільцева А. А., Фітофенологичеськоє картографування з вживанням біометричних методів, Аш., 1975; Hopkins A. D., Bioclimatics, Wash., 1938; Phenology and seasonality modeling, N. Y., 1974; Suzuki S., Nogyo kishogaku. [Agricultural meteorology], Tokyo, 1951; Fenologia i jej praktyczne wykorzystanie. Warsz., 1971.
