Федоров Олексій Федорович [р. 17(30) .3.1901, с. Лоцманська Кам'янка, нині Жовтневий район м. Дніпропетровська], радянський державний і партійний діяч, один з організаторів партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни 1941–45, двічі Герою Радянського Союза (18.5.1942 і 4.1.1944), генерал-майор (1943). Член КПРС з 1927. Народився в селянській сім'ї. З 1920 в Червоній Армії. З 1924 працював на будівництві залізниці. Після закінчення Чернігівського будівельного технікуму (1932) на профспілковій і партійній роботі. З 1938 1-й секретар Чернігівського обкому КП (б) В. З вересня 1941 1-й секретар Чернігівського, з березня 1943 і Волинського підпільних обкомів КП (б) В, одночасно командир Чернігівсько-волинського партизанського з'єднання, що діяло на Україні, в Білорусії, Брянській і Орловській обл. РРФСР. У 1944–1949 1-й секретар Херсонського, з 1950 – Ізмаїла, з 1952 – Житомирського обкомів КП України. З 1957 міністр соціального забезпечення УРСР. Член ЦК КП України з 1938. Депутат Верховної Ради СРСР 1–9-го скликань. Нагороджений 6 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 3 ін. орденами, а також медалями.
Ф. – автор книг «Підпільний обком діє» (кн. 1–2, 1949), «Остання зима» (1965).
Літ.: Радянські партизани, М., 1961; Бичків Л. Н., Партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни. 1941–1945, М., 1965.
