Фацеция (від латів.(латинський) facetia – жарт, гострота), коротка розповідь типа анекдота, міський жанр, особливо популярний в епоху Відродження, в основному направлений проти пороків дворянства і духівництва. Засновником Ф. вважається італієць Поджо Браччоліні (15 ст). Написаний по-латині, збірка Ф. був переведений на европ.(європейський) мови і викликав ряд наслідувань (Р. Бебель, Н. Фрішлін). У Польщі збірка Ф. був виданий в 16 ст і неодноразово перевидавався; в кінці 17 ст переведений на русявий.(російський) мова. На Русі поширювався в списках, доповнюючись розповідями русявий.(російський) походження і новелами з ін. перевідних збірок. У 18 ст деякі розповіді увійшли в «Пісьмовник» Н. Р. Курганова, були використані письменниками-байкарями, а пізніше попали в лубкову літературу і казку.
Тексти і літ.: Браччолін і Поджо, Фацетії. Вступ. ст. А. До. Джівелегова, М. – Л., 1934; Фацециі. Перевідна новела в російській літературі XVII ст, сост., редакція і предісл.(передмова) О. А. Державіной, М., 1962; Бебель Р., Фацетії. Послесл. Ю. М. Каган, М., 1970; Dawna facecja polska (XVI–XVIII), Warsz., 1960.
