Урарту (ассир. назва; урартськоє – Біайнілі, біблейське, – «царство арарат»), держава в Передній Азії в 9–6 вв.(століття) до н.е.(наша ера), що охоплювало в період своєї могутності все Вірменське нагір'я (нині територія, що входить в межі СРСР, Туреччини і Ірану). Населення В. – урарти. Землі урартов, що входили до складу держави Мітанні, після його падіння (13 ст до н.е.(наша ера)) піддалися навалам ассірійців. У 13–11 вв.(століття) до н.е.(наша ера) ассир.(Ассірія) царі вели війни з рядом крупних союзів урартських племен («уруатрі», «наїрі»). В кінці 2 – початку 1-го тис. до н.е.(наша ера) на території В. розвивався процес классообразованія, що привів в середині 9 ст до н.е.(наша ера) до виникнення держави В. із столицею в р. Тушпа (сучасний р. Ван в Туреччині), в якій при царі Сардурі I велося велике будівництво. Кінець 9–1-я половина 8 вв.(століття) до н.е.(наша ера) – розквіт держави В. В період царювань Менуа, Аргишті I і Сардурі II в результаті воєн територія В. значно розширилася. Захопивши райони Сівши. Месопотамії і Сівши. Сирії і закривши доступ Ассірії до малоазійським базам постачання металами, В. сприяло ослабінню Ассірії. В. підпорядкувало собі області на південь від озера Ван, а також області в районі озера Урмія. Царі В. завоювали також обширну територію на С., Південна Закавказзя (райони Карса і Ерзурума, озер Чалдир і Севан, Араратськую долину). У завойованих областях були побудовані фортеці (р. Менуахинілі на сівбу.(північний) схилі арарату; Еребуні – горб Арін-берд на околиці Єревану; Аргиштіхинілі на лівому березі Аракса). В результаті успішних воєн в центральної області В. поступали пленниє, худоба і ін. У літописі Аргишті I згадується убивання і відведення в полон 280 512 чіл., у літописі Сардурі II – 197 521 чіл. Пленниє використовувалися в будівництві, на іригаційних роботах і т.п., частина з них з сім'ями була посаджена на землю як державні раби, а також передавалася воїнам, які використовували їх як рабів в своїх господарствах; інколи полонених включали в урартськоє військо. Праця рабів широко застосовувалася в господарстві, але основною масою виробників у В. були вільні і напіввільні общинники. Їх експлуатація була настільки важкою, що вони, як і раби, бігли з В. у сусідні країни. Державна влада відала створенням храмів, господарських споруд при царських господарствах (зерносховища, комори для вина і т.п.), водосховищ, каналів, освоєнням нових земель. Великими з.-х.(сільськогосподарський) угіддями, худобою і ін. багатствами володіли храми. Частина земельного фонду знаходилася у володінні знаті. Велику роль грали начальники областей, які виставляли військові контингенти, що складали основу війська В. В період ослабіння В. (кінець 8 ст дон. е.) начальники областей часто піднімали повстання проти центральної влади. В середині 8 ст ассир.(Ассірія) цар Тіглатпаласар III (745–727 до н.е.(наша ера)) наніс ряд нищівних ударів військам Сардурі II і захопив райони Північної Месопотамії і Північної Сирії, що входили в державу У. Затем розвернулася боротьба за пріурмійський район. Саргон II в 714 до н.е.(наша ера) зробив спустошливий похід проти В., де царював Русява I. В результаті поразок від Ассірії і ін. і повстань начальників областей В. втратило значну частину своїх володінь. У Південній Закавказзі в 7 ст В. ще зберігало свої позиції. Русява II (685–645 до н.е.(наша ера)) побудував тут нові фортеці, наприклад Тейшебаїні (горб Кармір-Блур на околиці Єревану) і ін. Царі В. у боротьбі з бунтівною знаттю почали залучати ськифо-кіммерійські наймані загони. З їх допомогою було також розгромлено в 676 до н.е.(наша ера) царство Фрігийськоє. Посилення Мідійського царства привело до зближення В. і Ассірії. Проте на початку 6 ст до н.е.(наша ера) В. услід за Ассірією було розгромлено Мідією і увійшло до її складу.
Літ.: Дияконів І. М, Урартськие листи і документи, М. – Л., 1963; Мелікишвілі Р. А., Давньосхідні матеріали по історії народів Закавказзі, т. 1 – Наїрі – Урарту, Тб., 1954; його ж, Урартськие клиноподібні написи, М., 1960; Церетелі Р. Ст (сост.), Урартськие пам'ятники музею Грузії, Тб., 1939; Арутюнян Н. Ст, Нові урартськие написи Кармір-Блура, Ер., 1966; Піотровський Би. Б., Ванськоє царство (Урарту), М., 1959.
