Українка Леся (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище Лариса Петрівна Тетерук) [13(25) .2.1871, р. Новоград-волінський, нині Житомирської області, — 19.7(1.8) .1913, р. Сурою (Грузія), похована в Києві], українська письменниця. Народилася в дворянській сім'ї; дочка письменниці О. Пчилки . Друкувалася з 1884. Що з дитинства хворіла на кістковий туберкульоз, В. була вимушена багато років жити на півдні (у Криму, Грузії, Італії, Єгипті). Освіту (переважно історико-філологічне) здобула удома. У юні роки опанувала багато іноземних мов. Рано визначилися і суспільні інтереси В., що незабаром привели її до зближення з марксизмом і революційною соціал-демократією. В кінці 90-х рр. вона читала «Капітал» До. Маркса, в 1902 перевела українською мовою «Маніфест Комуністичної партії». Як літературний критик брала участь у виданнях легальних марксистів (журнал «Життя» і ін.). За зв'язок з російськими марксистськими організаціями піддавалася репресіям, знаходилася під наглядом поліції.
В поезії і драматургії В. продовжувала і розвивала традиції Т. Р. Шевченка. Книги її віршів «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899) і «Відгомони» (1902), пройняті революційними ідеями і закликами до боротьби, не могли з'явитися в царській Росії і були видані в Львові. Творчості В. властивий послідовний інтернаціоналізм. Теми боротьби з класовим і національним пригнобленням, мрії про вільне майбутнє українського народу природно переплітаються в її віршах з вираженням співчуття сучасним італійським робітникам, древнім будівельникам єгипетських пірамід і селянам середньовічної Шотландії (поема «Роберт Брюс, король шотландський», 1894). У циклах віршів «Невільничі пісні» (1895—96) і «Пісні про волю» (1905) оспівується ідея озброєного повстання, звучать прямі заклики до нього. Поезія В. відрізняється багатством історичних і сучасних мотивів, тонкістю і глибиною відчуття, різноманітністю строфіки, ритміки, поетичних форм і образів.
Драми і драматичні поеми В. написані переважно на історичні і міфологічні сюжети (Древня Греція, Рим, Єгипет, Іудея, західноєвропейське середньовіччя). Проте, зберігаючи вірність історичним межам і прикметам, В. виражає ідеї і настрої, актуальні для 20 ст Драматична поема «Одержима» (1901) направлена не лише проти ідеї християнського упокорювання, але і проти толстовського непротивлення злу. Драматична поема «В катакомбах» (1905) викриває ідеологію добровільного рабства в ранніх християнських общинах Риму; герой цієї поеми — раб, що бореться за свободу, викликає в уяві не лише міфологічний образ тираноборця, але і образ Прометея нової епохи. Настільки ж багатозначна символіка драматичних поем «Вавілонський повний» (1903) і «На руїнах» (1904). З ідеями Революції 1905—07 перекликаються алегорії «фантастичної драми» «Осіння казка» (1905, опублікована 1928), написаною в розпал революційних подій. Образ Іуди в драматичному етюді «На полі крові» (1909) полемічеськи направлений проти спроб реакційних письменників і публіцистів виправдати філософію зради. У найбільш національній формою драмі-феєрії «Лісова пісня» (1912, пост.(постанов) 1918) власницької моралі протиставили любов і поезія, творче горіння і прості, здорові людські радощі. По мотивах «Лісової пісні» написаний балет (музика М. А. Ськорульського), опера (музика Ст Д. Кирейко), поставлений фільм (1961). В. належать також драми «Кассандра» (1908), «Кам'яний володар» (1912) і ін.
Драматургія В. збагатила українську літературу новими темами і образами і підняла українську драму до рівня передових досягнень світової драматургії.
Як літературний критик В. по гідності оцінила значення ідей соціалізму для доль мистецтва. Її статті «Два напрями в новітній італіанськой літературі» (1900), «Новітня суспільна драма» (1901), «Утопія в белетристиці» З 1906), «Малоросійські письменники на Буковині» (1900) і ін. відмічені увагою до проблеми творчого методу, в якому об'єдналися б можливості реалізму і романтизму, до проблем «соціалістичного ідеалу» в літературі. В. переводила твори Гомера, Ст Гюго, Дж. Байрона, Ф. Шиллера, А. Міцкевіча і багатьох ін. поетів; краще її переведення — «Книга пісень» Г. Гейне (1892). Твори В. переведені на багато мов народів СРСР і іноземні мови. Музеї В. створені в Києві; у селі Колодяжном Ковельського району Волинської області; у р. Сурою. Ім'я письменниці носить російський театр в Києві.
Соч.: Твори, т. 1—10, Киiв, 1963—65; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Собр. соч.(вигадування). т. 1—4, М., 1906—1957; Вибране, М., 1971.
Літ.: Дейч А., Леся Українка, 2 видавництва, М., 1954; Леся Українка в спогадах сучасників, М., 1971; Бабішкiн О. До., Драматургiя Лесi Украiнки, Киiв, 1963.
