Тібето-бірманські мови, що виділяється рядом дослідників група мов китайського Тибету, поширена переважно в КНР(Китайська Народна Республіка) (Тибет і Південно-західний Китай), Бірмі, Бангладеше, непалі, на С. Індії (включаючи Сикким) і в Бутане. Число тих, що говорять на Т.-б. я. — близько 35 млн. чіл. (1970, оцінка). Ці мови, на думку американського вченого П. Бенедікта, діляться на 7 основних груп: 1) тібето-канаурськую (мови Тибет, гурунг, мурмі, канаурі і ін.); 2) киранті (мови ваю, бахин, чепанг і ін.); 3) міріа (мови міріа, абор, дафла і ін.); 4) качинськую (качинський мова і ін.); 5) лоло-бірманську (мови бірманський, лисицю, лаху, наси, тангутський і ін.); 6) баричну (мови гаро, бодо і ін.) і 7) куки-чжннага (мови лушей, тхадо, ао, сема, емпео і ін.). Проте ряд учених не виявляє достатніх лінгвістичних підстав для виділення Т.-б. я. як єдина гілка мов китайського Тибету. За наявності деяких загальних меж (особлива структура складу, певний порядок слів в пропозиції і т. д.) Т.-б. я. значно розрізняються між собою. Зустрічаються мови з розвиненою морфологією (качинський, невари, місце якого в класифікації не визначене, і ін.) і мови ізолюючих буд (багато лоло-бірманських мов). У ряді мов виникли тони. Письмові мови користуються алфавітами індійського походження (Тибет, бірманський, невари і деякі ін.) або власними ієрогліфічними системами (тангутський, мосо і ін.), проте більшість Т.-б. я. залишаються неписьменними. Література є на бірманському, Тибеті, тангутськом і неварськом мовах.
Літ.: Shafer R., Introduction to Sino-tibetan, v. 1—5, Wiesbaden, 1966—74; його ж, Bibliography of Sino-tibetan Languages, v. 1—2, Wiesbaden, 1957—63; Benedict P. До., Sino-tibetan. A conspectus, Camb., 1972.
