Турін (Torino), місто на З.-З.(північний захід) Італії адміністративний центр області Пьемонт і провінції Турін. Четвертий після Риму, Мілану і Неаполя місто Італії за кількістю жителів; він налічує 1,2 млн. чіл. (1974). Розташований при впаданні р. Дора-Ріпарія в р. По, на Паданськой рівнині біля підніжжя Західних Альп, на підступах до Альпійських перевалів. Географічне положення Т. сприяло його економічному розвитку. Т. — важливий транспортний вузол, другий після Мілану промисловий центр країни, з широко розвиненими торговельно-фінансовими функціями. У самому місті і його найближчих передмістях (наприклад, в Мірафьорі і ін.) провідне значення має важка промисловість, першенствуюче положення в якій належить індустріальному комплексу підприємств концерну ФІАТ. На цих же підприємствах працює біля всіх зайнятих в промисловості міста. Ядро всього комплексу — автомобільні заводи, що дають 80% всього італійського випуску автомобілів. ФІАТу належать також металургійні, авіаційні, вагонобудівні, тракторні заводи, виробництво суднових двигунів і ін. Другим потужним індустріальним комплексом в Т. є підприємства фірми РІВ (випуск шарикопідшипників і верстатів для їх виготовлення). Крім того, в Т. є багаточисельні машинобудівні заводи ін. фірм, підприємства гумовою, кабельною, хімічною (сірчана кислота, фарбники, хімічне волокно і ін.) фармацевтичній промисловості. Зберігають своє значення старі галузі промисловості Туріну — текстильна, швацька, поліграфічна, харчова (у тому числі виноробство, кондитерські вироби і ін.). Університет (заснований в 15 ст).
В давнину Т. — поселення племені таурінов, при імператорові Августе — римська колонія (Augusta Taurinorum); у 6—7 вв.(століття) — центр Лангобардського герцогства. З кінця 8 ст Т. увійшов до держави Каролінгов, був центром графства, потім маркизата. З 12 ст в Т. встановилася комуна. У числі ін. ломбардних міст, борючись за свою незалежність, в 1226 увійшов до 2-ої Ломбардну лігу . В 13 ст відійшов до Савойе. У 1536—62 був окупований французькими військами. У 1563 став столицею Савойського герцогства. У 1720—1860 (з перервами) Т. — столиця Сардінського королівства, в 1861—65 — столиця Італійського королівства. Т.— один з центрів буржуазної демократії і національно-визвольного руху в період буржуазної революцій 1821 і 1848—49. У 19 ст почалося бурхливе економічне зростання Т. Город перетворився на важливий центр робочого руху (антивоєнний страйк 1915, повстання 1917 і ін. виступу). У 1919 тут зародилася марксистська група «Ордіне нуово», що взяла активну участь в створенні Італійської комуністичної партії (1921). У 1943—45, під час 2-ої світової війни, Т., окупований німецько-фашистськими військами, був одним з центрів Руху Опору і в квітні 1945 звільнений італійськими партизанами.
Н. До. Кисовськая.
В основі прямокутної містобудівної структури Т. лежить планування давньоримського військового табори. Серед пам'ятників архітектури — давньоримський театр і Порту Палатину, ренесансний собор (з 1490, закінчений в 18 ст, архітекторів Мео дель Капріна, Р. Гваріні, Ф. Ювара), барочні споруди Р. Гваріні, повні напруженої динаміки [церкви: Сан-Лоренцо (див. ілл. ) і Сан-Філіппо Нерп, з 1675; Палаццо Каріньяно, з 1679]. У 17—20 вв.(століття) споруджені багаточисельні площі і широкі проспекти, що додали центру Т. особливу імпозантність (Пьяцца Сан-Карло, 1638 архітектор До. ді Кастелламонте, перебудова головної вулиці Віа Рома, 1931—37, архітектор М. Пьячентіні і ін.). До примітних сучасних будівель Т. належать завод ФІАТ (1926, інженер М. Трукко), споруди П. Л. Нерві (нові зали Палацу виставок, див.(дивися) ілл. , комплекс виставки «Італія 1961» з Палацом праці, 1961, спільно з А. Нерві). У 1950-і рр. створені нові житлові райони Фалькера (архітектори Дж. Астенго, С. Моллі-Боффа і ін.) і Ле-Валетте (архітектор Н. Ренакко і ін.). Поблизу Т. — барочні споруди Ф. Ювари (монастир Суперга, 1715—31, замокнув Ступініджі, 1729—34). Міський музей старовинного мистецтва, Галерея АХ(Академія витівок) Альбертіна, Єгипетський музей, Галерея Сабауда.
Літ.: Bernardi М-коду,, Torino е i suoi dintorni, 2 ed., [Roma, 1957]; Passanti M., Lo sviluppo urbanistico di Torino dalla fondazione all''unita. d''ltalia, Torino, 1969.
