Тувинська мова , мова тувинців . Поширений в Тувинській АССР (139,4 тис. чіл., 1970, перепис) і в МНР(Монгольська Народна Республіка) (близько 20 тис. чіл.). Відноситься до тюркським мовам . Має 4 діалекти: центральний (лежить в основі загальнонаціонального розмовного і літературного Т. я.), західний, тоджінський і південно-східний. У своєму розвитку Т. я. (особливо південно-східний діалект) випробував вплив монгольської мови. Специфічні межі Т. я.: у фонетиці — зіставлення сильних (придихових) і слабких приголосних, фарінгалізованних і чистих голосних. У морфології — розмежування давального і направітельного відмінків; у дієслові — складна форма умовного нахилу, форма майбутнього очікуваного часу на -калак/-келек і ін. Писемність створена в 1930 на базі латиниці, а з 1941 — на російській графічній основі.
Літ.: Катанов Н. Ф., Досвід дослідження урянхайського мови, Каз., 1903; Ісхаков Ф. Р., Пальмбах А. А., Граматика тувинської мови, М., 1961; Сат Ш. Ч., Тувинська мова, в кн.: Мови народів СРСР, т. 2, М., 1966; Російсько-тувинський словник, під ред. А. А. Пальмбаха, М., 1953; Тувинсько-російський словник, під ред. Е. Р. Тенішева, М., 1968.
