Телевізійне мистецтво, сукупність видів художньої діяльності, пов'язаних з появою телебачення . Роблячи масовим видовищем найрізноманітніші явища, телебачення репродукує (транслює) події дійсного життя, а також готові форми, створені раніше або створювані ін. видами мистецтва у момент трансляції (концерти, театральні спектаклі, кінофільми). Вже ця функція телебачення повідомляє телевізійному видовищу естетичну якість, засновану на єдності творчого і комунікативного процесів. Вона дозволяє режисерові, операторові, коментаторові, ведучим прямий репортаж з місця події, використовуючи ті або інші виразні засоби (монтаж, ракурс, інтонація, композиція подій і т. д.), додати найбільшу виразність і дієвість передачі, глибше виявити ідейно-політичний, соціально-психологічний і естетичний сенс що відбувається, підкреслити соціально значимі і індивідуально-характерні межі подій і їх учасників. Т. і. у широкому сенсі слова полягає в професійному використанні технічних засобів, принципів виразності і законів сприйняття телевізійного видовища, в умінні проникнути в сенс подій дійсності, в майстерності інтерпретації театрального спектаклю, концерту і т. д., у особливій художній обробці «шматків» життя (репортаж, інтерв'ю і ін.) У різних телепередачах на естетичній основі безпосередньо з'єднуються інформаційно-публіцистичні і художні функції телебачення. Широко існують цілісні телевізійні видовища, об'єднуючі всілякі події, концертні номери, фрагменти спектаклів, кінофільмів і т. д. (як правило, в подібних передачах важливе значення має ведучий) — святкові концертні програми, побудовані за сюжетним принципом («Блакитний вогник»), пізнавальні передачі, що складаються з розповідей, діалогів ведучого і його співбесідників, показів фрагментів науково-популярних, документальних або художніх кінофільмів («Очевидне — неймовірне», «Клуб кіноподорожей», «Кінопанорама») і ін. До подібних передач примикають і циклічні демонстрації кінофільмів, що супроводжуються виступами кінознавців, творців фільмів, глядачів. Всі перераховані форми засновані на спеціальному інсценуванні або на аранжуванні передачі ведучим, а також на використанні монтажу образотворчого і звукового матеріалу. З використанням можливостей телевізійного показу і сприйняття створені передачі, побудовані на монтажі старої кінохроніки («Літопис півстоліття» — 50 фільмів, присвячені історії Радянської держави, приурочені до 50-ліття Жовтневої революції 1917; «Зима і весна 1945 років», 1972). У 70-і рр. створені цикли і серії передач, побудованих за принципом творчого діалогу ведучого з великою аудиторією («От всієї душі», ведуча Ст М. Леонтьева) і окремими людьми («Солдатські мемуари», автор і ведучий До. М. Симонов; цикл телефільмів «Герої п'ятирічки», приурочений до 25-го з'їзду КПРС). Документальне телевізійне кіно, багато в чому близьке традиційному документальному кіно, в контексті телепередачі знаходить нові психологічні і естетичні якості. Думка автора документального телефільму розкривається головним чином розповідачем, що звертається як би особисто до кожному з глядачів і об'єднуючим враження кожного в одне ціле.
Т. і. не лише синтезує художньо-естетичні принципи кіно, театру, літератури, музики, образотворчого мистецтва, естради, але і має в своєму розпорядженні можливість як репродукції, так і якісно нового використання готових форм «старших» мистецтв в створенні власних продуктивних форм. Володіючи фотографічною зображальністю кіно, що дозволяє достовірно відтворювати будь-які картини дійсності, мистецтвом монтажу, телебачення має в своєму розпорядженні і такі можливості, як телевізійна наближеність, що дозволяє глядачеві спостерігати те, чого не видно на кіноекрані і на театральній сцені; масштаб зображення вимагає інший в порівнянні з кінематографом і театром манери викладу візуального матеріалу. Т. і., крім того, естетично використовує ту вищу міру творчого зорового співпереживання, яка виникає завдяки сприйняттю глядачем що відбувається на телеекрані у себе удома. Т. і. привертає особливу увагу аудиторії ілюзією інтимного звернення безпосередньо до конкретної людини, до конкретної сім'ї. Домашні умови перегляду визначили також закономірність виникнення багатосерійних форм Т. і.
Телебачення грає величезну роль в справі комуністичного виховання трудящих Радянського Союзу, дозволяє знайомити маси глядачів з культурою братських народів СРСР і народів ін. країн. Одноразовий показ творів Т. і. на основі літературної класики викликає інтерес до першоджерела в багатомільйонної аудиторії. Звернення до класики збагатило радянське Т. і. вже в перші роки його існування (початок 50-х рр.). Тоді була розроблена і частково здійснена широка програма створення фільмів-спектаклів, знятих на плівку за замовленням телебачення і призначених для масового глядача кращих робіт радянських театральних колективів: «Вовки і вівці», «На всякого мудреця досить простоти» Островського, «Лихо з розуму» Грібоєдова, «Васса Железнова» Горького (Малий театр), «Ганна Кареніна» (по Л. Толстому), «Школа лихослів'я» Шерідана (МХАТ), «Розлом» Лавренева, «Любов Ярова» Тренева (Ленінградський Великий драматичний театр) і ін. На цьому етапі розвитку Т. і. фільми-спектаклі утворили перший телевізійний цикл. Сама форма фільму-спектаклю згодом удосконалилася, ставши особливим жанром Т. і.
Як самостійний вигляд мистецтва Т. і. почало складатися в середині 50-х рр., досягнувши зрілості в 60—70-і рр. За цей період визначилися його всілякі види і жанри — телефільм, телеспектакль (драматичний, оперний, балетний), телеповість, телерозповідь і ін. Експериментальні зйомки телефільмів були початі Центральним телебаченням в 50-і рр. («Два брати з Арбата», 1953, режисер А. Зак; «Мешканець» і «Товстий і тонкий» по Чехову, 1956 режисер С. П. Алексєєв). В цей же час виник і радянський телевізійний театр («Машенька» по Афіногенову і «Семья Лінден» по Прістлі, режисер М. Ф, Романів). По твору російської і зарубіжної класики були поставлені телефільми і телеспектаклі — «Борис Годунов» (1971, по Пушкіну), «Що робити?» (1971, по Чернишевському), Пушкініана — до 175-ліття з дня народження поета — «Будиночок в Коломне», «Анджело», «Моцарт і Сальері» і ін. (1973—74), «Моє життя» (1972, по Чехову) «Сторінки журналу Печоріна» (1975, по Лермонтову), «Перше кохання» (1969), «Два приятелі» (1975) і «Фантазія» (1976, по мотивах повести «Весняні води») — по Тургеневу, «Портрет Доріана Гріючи» (1968, по Уайльду); по творах Радянських авторів — «Строгови» і «Сибір» (1976, по Р. Маркова), «Фіалка»(1976, по Катаєву) і ін. Співпереживання, тісний контакт між глядачем-слухачем і виконавцями дозволили реалізувати в рамках Т. і ідею «театру одного актора», детально розроблену ще в 30-і рр. Ст Н. Яхонтовим. Радянське Т. і. створило видатні зразки телевізійного поетичного театру, специфічно телевізійної форми виконання одним артистом багатопланового твору або циклу творів: Б. А. Бабочкин в «Нудній історії» (1969, по Чехову), І. В. Ільінський в циклах розповідей Чехова і Зощенко (1970—75) і ін. З особливою повнотою на телебаченні розкрилася майстерність І. Л. Андроникова.
При всьому різноманітті Т. і. саме циклічні і серійні форми стали однією з найважливіших характерних сторін цього мистецтва як в СРСР, так і за кордоном. Серійні і циклічні форми Т. і. сходять до найрізноманітніших художніх форм минулого — до оповідань, складених з самостійним новел, об'єднаних зовнішнім сюжетом або особою розповідача (наприклад, «Тисяча і одна ніч»; «Декамерон» Дж. Боккаччо), до шукань театру 19 — почала 20 вв.(століття) (наприклад, до досвіду Р. Вагнера) і тим явищам художньої культури, які були породжені ранніми стадіями розвитку засобів масової комунікації (перш за все роману-фейлетону, що друкувався з номера в номер в газетах, і роману у випусках). Пов'язана із загальним процесом демократизація художньої культури, ці форми використовувалися, з одного боку, для політичної, етичної і естетичної освіти мас, з ін. сторони, в буржуазному суспільстві вони стали одним з основних елементів «масової культури» (комікси, детективні серії про сищиків Нате Пінкертонові, Ніку Картері, цикли фільмів про Тарзане, Фантомасе і т. п.).
В СРСР перші циклічні і серійні форми виникли вже в середині 50-х гг.: програми з яскраво вираженим імпровізаційним початком — «Весела вікторина», «Вечір веселих питань», «КВН» («Клуб веселих і метких»). У 60—70-і рр. традиції цих передач були продовжені в програмах «А нумо, дівчата!», «Артлото», «Кабачок 13 стільців» і ін. У 50-і рр. з'явився і дитячий телевізійний ляльковий театр з постійними героями, пізніше лялькові телефільми. Перший радянський ігровий художній багатосерійний фільм був створений в 1965 («Викликаємо вогонь на себе», режисер С. Н. Колосов). Потім з'явилися телефільми — «Операція “Трест”» (1968, по роману «Мертві брижі» Л. Ст Никуліна), «Ад'ютант його превосходительства» (1970), «Тіні зникають опівдні» (1972, по роману А. С. Іванова), «Сімнадцять митей весни» (1973, по роману Ю. С. Семенова), «На все життя» (1975, по роману «Супутники» Ст Ф. Панової), що залишилося, телеповісті — «Різні люди» (1973), «Таке коротке довге життя» (1975) і ін. Ставилися також багатосерійні фільми і спектаклі для дітей («Ось моє село», 1974, «Кешка і його друзі», 1975, «Хлопчик з шпагою», 1976, і ін.).
Особливе значення має група багатосерійних творів Т. і., створених в 1971—75, присвячених людині праці. Серед них фільми про радянський робочий клас («Призначення», «Інженер Прончатов», обидва в 1973, «Знайдеш в бою», 1975, «Важкі поверхи», 1975) і колгоспне село («Юркини світанки», 1975). 6-серійний фільм «Як загартовувалася сталь» (1973, по роману Н. А. Островського) дав новаторську інтерпретацію класичного радянського романа. Радянське Т. і. розташовує великий групою кваліфікованих сценаристів (І. Р. Ольшанський, С. Би. Гансовський. Ю. Х. Алешковський і др.; у художньо-публіцистичних формах — С. І. Жданова, Ст С. Зорін, Г. Г. Радов і ін.), режисерів (С. Н. Колосов, А. Ст Ефрос, Ст І. Уськов. Ст А. Краснопольський. Ст С. Турбін, П. І. Фоменко, П. Р. Різників, До. П. Худяков, А. А. Белінський, Ст Ст Загоруйко. Н. П. Мащенко. Л. А. Квініхидзе, І. Ст Ільінський, Т. М. Ліознова. Б. Ст Дуров, О. Е. Лебедев, І. П. Шмарук і ін.) режисерів-документалістів (Р. Л. Кармен, І. До. Беляєв, Ст П. Лісаковіч. Е. Н. Андріканіс і ін.), акторів (М. І. Жаров, М-код, М. Плісецкая, І. М. Смоктуновський, А. А. Попів, Л. З, Броньовий, Л. До. Дуров, Ст І. Гафт, А. І. Дмітрієва, О. І. Далечінь, А. А. Міронов, Ст Ст Тіхонов, Р. Я. Плятт, Ю. М. Соломин, М. Би. Терехова, А. Д. Грачев, Ю. І. Каюрів, Р. І. Яцкина. Р. А. Фролов, Н. Н. Вовків, С. Ю. Юрський, А. С. Демьяненко. Ст Д. Сафонов, Ст Я. Самойлов, О. П. Тютюну, М. М. Козаков Т. Ст Дороніна, А. Б. Фрейндліх, Л. М. Гурченко, І. О. Горбачов, А. Б. Джігарханян, Е. Л. Лебедев і ін.).
Твори Т. і. створюються в Москві Центральним телебаченням, кіностудіями «Мосфільм» і ним. М. Горького; у Ленінграді, Мінську, Києві, Свердловську, Одесі, Ташкенті і ін. містах. Питання Т. і. освітлюють в журналі «Телебачення і радіомовлення».
СРСР постійно обмінюється творами Т. і. з ін. соціалістичними країнами. Популярність у радянських глядачів завоювали багатосерійні фільми «Ставу більше, ніж життя» і «Чотири танкісти і собака» (Польща) — про боротьбу з фашистськими загарбниками, «Мате Борш» (Угорщина) і «Ханс Баймлер, камерад» (ГДР) — про антифашистську боротьбу комуністів. У соціалістичних країнах ставляться фільми, присвячені злободенним проблемам побуту, боротьбі з міщанкою (у СРСР — цикл «Наші сусіди»). Для кращих творів Т. і. цих країн характерні чіткість ідейних позицій, прагнення удосконалювати художню мову, доступну глядацьким масам.
В капіталістичних країнах Т. і. у загальній системі масової комунікації, що знаходиться на службі капіталістичних монополій, випробовує постійну дію імперіалістичної ідеології, направленої на збереження капіталізму і виховання мас в дусі, бажаному правлячим кругам. Воно розвивалося в гострій конкурентній боротьбі з кінопрокатом і, в цілях залучення мас, приділяло головну увагу створенню комерційних творів — вестернів, «фільмів жахів», «костюмних» історичних фільмів, «комедій положень», поставлених у дусі традиційного комерційного кінематографа і театру. Одночасно усередині телебачення народжувалося і новаторське мистецтво майстрів, прагнучих ставити широкі соціальні проблеми. Для телебачення писали сценарії Дж. Би. Прістлі. Дж. Осборн (Великобританія), Ф. Моріак. А. Моруа (Франція), П. Чаєвськи. А. Міллер, Р. Роуз (США), Ф. Харді (Австралія) і ін. У 50-і рр. на основі телевізійних сценаріїв поставлені кінофільми «Марті», «Марі-жовтень», «Дванадцять розгніваних чоловіків». Серед телефільмів: «Життя Леонардо да Вінчі» (режисер Р. Кастеллані, Італія), «записник Орсона Уеллса» і «Навколо світу з Орсоном Уеллсом» (режисер О. Уеллс, Великобританія), «Чарівна флейта» і «Ритуал» (режисер І. Бергман, Швеція). Проте з роботами крупних західних майстрів для телебачення в Т. і. стали активно проникати і модерністські тенденції. Велике місце в Т. і. займають твори, присвячені політичним, історіко-політічнім і соціальним проблемам (телефільм «Абсолютно нові люди», США), а також особливі циклічні форми — «серіали», що оповідають про повсякденне життя в середній буржуазній сім'ї (наприклад, «серіал» «Пейтон плейс». США). Екранізується літературна класика («Сага про Форсайтах» по Голсуорси, «Девід Копперфілд» по Діккенсу; Великобританія).
Літ.: Саппак Ст, Телебачення і ми, М., 1963; Андроників І., Слово написане і сказане, в його кн.: Я хочу розповісти вам, М., 1962; Ільін P., Телевізійне зображення, М., 1964; Безклубенко С. Д., Телевізійне кіно. Нарис теорії, До., 1975; Юровський А. Я., Борецкий Р. А., Основи телевізійної журналістики, М., 1966; Вільчек Ст М., Контури, спостереження про природу телемистецтва, Таш., 1967; Багиров Е., Кацев І., Телебачення. XX століття. Політика, Мистецтво, Мораль, М., 1968; Проблеми телебачення і радіо, ст 1—2, М., 1967—1971; Ільін Р. Н., Образотворчі ресурси екрану, М., 1973; Люіс Би., Диктор телебачення, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1973; Кречетова P., Актор. Дороги театру і ТБ, «Телебачення і радіомовлення», 1974 №2; Кисунько Ст, Естетика гостинності, там же, 1974 № 11; Юровський А. Я., Телебачення — пошуки і рішення, М., 1975; 3айцева А. М., Про деякі аспекти функції ведучого на телебаченні. У збірці: Питання кіномистецтва, ст 16, М., 1975; Проблеми телебачення, М., 1976; Екран запрошує дітей, М., 1976; Телебачення США. Сб. ст., М., 1976.
