Текучість робочої сили, частина руху трудових ресурсів, що складається з індивідуальних неорганізованих переміщень працівників між підприємствами (організаціями). У статистичній звітності підприємств СРСР Т. р. с. відбивається у вигляді суми звільнень працівників за власним бажанням, а також звільнень за прогул і ін. порушення трудової дисципліни. Процентне відношення суми звільнень до среднеспісочной чисельності працівників за певний період часу (коефіцієнт текучості) служить показником інтенсивності т. р. с.
Рівень текучості на кожному окремому підприємстві є результатом взаємодії комплексу об'єктивних (загальногосподарських, регіональних, галузевих і внутрізаводських) і суб'єктивних чинників. Значною мірою Т. р. с. на підприємствах обумовлена недоліками в організації виробництва, праці і управління. Для періоду становлення соціалістичного господарства був характерний високий Т. р. с. На початку 30-х рр. коефіцієнт текучості кадрів в промисловості досягав 100%. У міру вдосконалення виробництва, праці і побуту склад кадрів на соціалістичних підприємствах стабілізувався. У роки 9-ої п'ятирічки (1971—75) коефіцієнт текучості робітників в промисловості складав близько 20%, в будівництві — близько 27%.
Соціально-економічні наслідки текучості кадрів неоднозначні. Частина працівників в результаті зміни місця роботи в неорганізованому порядку досягає позитивних соціальних або економічних результатів, задовольняючи свої потреби в привабливішій для них роботі, підвищенні заробітку, поліпшенні умов праці і побуту і т. д. Певна доля безпосередньо не планованих переходів працівників відповідає потребам народного господарства в перерозподілі трудових ресурсів між районами країни, галузями і підприємствами. Проте поряд з цим Т. р. с. приводить до великих втрат як у окремих працівників, так і в підприємств і народного господарства в цілому. Працівник, що міняє місце роботи, втрачає частину заробітку, гальмується його кваліфікаційне зростання. На підприємстві в результаті непередбачених звільнень працівників погіршується використання устаткування, порушується ритмічність виробництва, виникає необхідність в наймі додаткового числа працівників і витрачанні засобів на їх професійну підготовку. Для народного господарства найбільший збиток від текучості кадрів виражається у втраті частини суспільного фонду робочого часу, що обумовлене тимчасовою неучастю у виробництві значної кількості працівників, що міняють місце роботи.
В умовах високого рівня зайнятості працездатного населення і зменшення розмірів природного приросту трудових ресурсів скорочення Т. р. с. — важливий внутрішньовиробничий резерв живої праці, необхідна передумова підвищення кваліфікаційного рівня робочої сили, поліпшення якості продукції, забезпечення ритмічної роботи підприємств. На основі вивчення причин Т. р. с. і складу працівників, охоплених нею, на підприємствах розробляються програми скорочення текучості кадрів. Вони включають заходи технічного, організаційного, соціально-економічного, ідеологічного характеру, що дозволяють усунути або ослабити дію чинників які викликають звільнення працівників. Скорочення втрат, пов'язаних з Т. р. с., досягається також шляхом поліпшення планерування використання трудових ресурсів, розширення організованого перерозподілу робочої сили, розвитку і вдосконалення служби працевлаштування.
В зарубіжних соціалістичних країнах в неорганізованих переміщеннях бере участь відносно менша частина працівників. Проте і там стабілізація виробничих колективів розглядається як актуальна соціально-економічна програма.
Літ.: Рух робочих кадрів в промисловості, під ред. Л. М. Данілова, М.,
1973; Рух робочих кадрів на промислових підприємствах, під ред. Е. Р. Антосенкова, М., 1974.
