Танєєв Сергій Іванович [13(25) .11.1856, Володимир, — 6(19) .6.1915, Дюдьково, нині Звенігородського району Московської області, похований в Москві], російський композитор, піаніст, педагог, учений, музично-суспільний діяч. З раннього віку займався музикою. У 1866 поступив в Московську консерваторію, яку закінчив в 1875 (із золотою медаллю). Найбільший вплив на Т. зробили заняття в класах Н. Г. Рубінштейна (фортепіано) і П. І. Чайковського (інструментовка, вигадування). Займався концертною діяльністю (перший виконавець більшості фортепіанних творів Чайковського, виступав із скрипалем Л.С. Ауером, брав участь у виконанні власних камерних вигадувань в Росії, Німеччині, Чехії). З 1878 викладач Московської консерваторії (фортепіано, спеціальні музично-теоретичні предмети), з 1881 професор, в 1885—89 директор. Серед його учнів — С. Ст Рахманінов, А. Н. Ськрябін, Н. До. Метнер а також діячі радянської музичної культури — З. П. Паліашвілі, Р. М. Гліер, С. Н. Василенко, А. Н. Александров, А. Б. Гольденвейзер, До. Н. Ігумнов, С. І. Танєєв. Р. Е. Конюс, Би. Л. Яворський. Як директор зіграв значну роль в поглибленні професійної музичної освіти. Людина передових переконань, Т. в 1905 році встав на захист прав страйкуючих учнів. В результаті конфлікту з реакційною дирекцією вийшов із складу професорів, але залишився в центрі музичного життя Москви. Був одним із засновників і активних діячів Народної консерваторії (з 1906), музичного наукового суспільства (з 1908 — «музично-теоретична бібліотека»), багатьох концертних організацій і колективів. Співробітничав в Московській музично-етнографічній комісії (ще в 80-х рр. здійснив багаточисельні записи пісень народів Кавказу, українських пісень, а також дослідження північнокавказького фольклору). Видатне значення мають музично-теоретичні праці Т., присвячені проблемам поліфонії.
Композиторська спадщина Т. всіляка в жанровому відношенні. У своїх вигадуваннях тяжів до етично-філософської проблематики. Такі його єдина опера «Орестея» (1895, Маріїнський театр, Петербург), що трактує античні сюжети трагедій Есхіла («Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди») як закономірну перемогу сил розуму і світла; кантати «Іоан Дамаськин» (слова А. До. Толстого 1884; присвячена пам'яті Н. Р. Рубінштейна) — одне з проникливих і ліричних створень Т., і «Після прочитання псалму» (слова А. С. Хомякова, 1915). З чотирьох симфоній виділяється 4-я (1898). Хори (по використанню засобів поліфонії) з'явилися новим словом в російській музиці. Багато хорів і романси написано на слова Я. П. Полонського, До. Д. Бальмонта. Найбільш важливе місце в творчості Т. займають камерні ансамблі — струнні квартети (у тому числі 5-й, 1903; 6-й, 1905), тріо (у тому числі фортепіанне тріо, 1903), квінтети (у тому числі фортепіанний квінтет, 1911).
В творчості Т. органічно поєднуються традиції класики — західноєвропейською і російською (перш за все дія Чайковського), і нові явища, характерні для музики 20 ст (наприклад, роль поліфонії як методу розвитку). Музика Т., що не відрізняється відкритою емоційністю, характеризується глибиною думки, серйозністю відчуття, високою майстерністю. Вона неотривна від етичних проблем і цим представляє одну з корінних традицій вітчизняної культури. Творчі принципи Т. плідно розвиваються радянськими композиторами.
Соч.: Пересувний контрапункт строгого листа, М., 1959. Вчення про канон, М., 1929.
Літ.: Пам'яті С. І. Танєєва, 1856—1946. Сб. ст. і матеріалів, під ред. Ст Протопопова, М.— Л., 1947; Бернандт Р. Би., С. І. Танєєв, М.— Л., 1951; П. І. Чайковський. С. І. Танєєв. Листи, М., 1951; С. І. Танєєв. Матеріали і документи, т. 1 — Листування і спогади, М., 1952; С. Танєєв. З науково-педагогічної спадщини, М., 1967; Корабельникова Л., С. І. Танєєв в Московській консерваторії, М., 1974.
