Тагор Рабіндранат (Тхакур Робіндронатх) (7.5.1861, Калькутта, — 7.8.1941, там же), індійський письменник і громадський діяч. Писав бенгальською мовою. Народився в сім'ї Дебендранатха Тагора . Вчився в Калькутті, потім в Лондонському університеті. Друкувався з 1875. У 1878—80 займався в Англії літературою і музикою. Його музична драма «Геній Вальміки» (1881) поєднує індійські національні мелодії з ірландськими народними наспівами. Поетична збірка Т. «Вечірні пісні» (1882) пронизаний пантеїстичними мотивами; збірки «Уранішні пісні» (1883), «Картини і пісні» (1884), «Дієзи і бемолі» (1886), драма «Відплата природи» (1884) повні життєстверджуючих настроїв. У історичних романах «Берег Бібхи» (1883) і «раджа-мудрець» (1885) він засудив тиранення. У 1884—1911 Т. — секретар релігійно-реформаторського просвітницького суспільства Брахмо самадж.
В 90-і рр. їм створені кращі розповіді, поетичні цикли «Маноши» (1890), «Золота тура» (1893), «Збір урожаю» (1896), «Крупинки» (1899), цикл філософських драм, що відкривається п'єсою «Раджа і рані» (1889). Редагував літературно-суспільний журнал «Шадхода», де надрукував більшість своїх художніх творів, суспільно-політичних і літературних статей. Узявши на себе управління маєтком Шилайдехо в 1891, Т. познайомився з життям трудящих, які стали героями його вигадувань. У розповіді «Світло і тіні» (1894) Т. дало узагальнену картину колоніальної дійсності, свавілля властей, затурканості селян, створив образ борця з несправедливістю. У його поезії просліджується еволюція ідейно-естетичних переконань, у результаті якою він сформулював гуманістичну концепцію «джібандебота» («божество життя»), висхідну до Упанішадам і ідеалам середньовічних поетов-вішнуїтов (див. Вішнуїзм ) .
В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) у віршах Т. філософські роздуми змінилися оспівуванням природи, любовною лірикою, цивільними мотивами. Поет закликав бенгальців об'єднатися в боротьбі з тираненням. Збірка віршів «Мить» (1900) пройнятий духом бунтарства проти міщанської обмеженості і філістерства, в збірці «Дари» (1901) переплітаються цивільні і релігійно-філософські мотиви. У соціально-побутових романах Т. «Піщинка» (1902) і «Крах» (1905), в повести «Зруйноване гніздо» (1903) з психологічною переконливістю показаний конфлікт між феодальною родинною мораллю і демократичними віяннями.
Книги віршів «Пам'яті» (1903), «Дитя» (1903), «Парою» (1906) пронизані скорботою, викликаною смертю дружини, батька, сина. Під час підйому національно-визвольного руху, що посилився після розділу Бенгалії в 1905, Т. став одним з його керівників, писав патріотичні пісні, а також видавав суспільно-політичний журнал «Бхандар». Коли рух вийшов за рамки ненасильницької боротьби, Т. відійшов від нього і звернувся до просвітницької діяльності. У романі «Гора» (1907—10), головний герой якого — борець за прогрес і свободу, Т. закликав до єдності всіх індійців незалежно від їх релігійної і кастовій приналежності в боротьбі за звільнення. Пошуки форм такої боротьби відбилися в драмі «Відплата» (1909), де передбачені ідеї руху неспівпраці з колоніальними властями; сатирична п'єса «Фортеця консерватизму» (1911) батожила конформізм суспільства, просоченого традиціями індуїстів.
В 1912—13 Т. відвідав Великобританію і США, виступав з лекціями про індійську філософію і культуру. За книгу віршів «Жертовні пісні» (або «Гитанджалі», переклад англійською мовою самого Т. 1912, русявий.(російський) пер.(переведення) 1914) Т. присуджена Нобелівська премія (1913). Його ім'я стало відомим всьому світу. У віршованому циклі «Політ журавлів» (1914—16) відбилася тривога за долю людства, навіяна поїздкою на захід і 1-ою світовою війною 1914—18. У романі «Будинок і світ» (1915—16) показані розбіжності між ліберальним крилом керівництва народно-визвольного руху і селянством, спроби використання руху для розпалювання шовінізму і релігійно-громадського фанатизму.
В 20-х рр. Т. зробив поїздки до Європи, Азії і Америки. Підсумки 1-ої світової війни, власні враження від післявоєнної Європи і роздуму над долями народів відбилися в публіцистичних творах поета. Так, книга «Націоналізм» (русявий. пер.(переведення) 1922) запобігає про мілітаристську суть шовінізму на Заході і Сході. Повні роздумів над соціальними проблемами лірична збірка «Східний наспів» (1925), алегоричні драми «Звільнений потік» (1922) і «Червоні олеандри» (1924). У 1930 Т. відвідав СРСР. У «Листах про Росію» (1931) він високо оцінив досягнення СРСР в області освіти, миролюбну політику Радянської держави.
З кінця 20-х рр. політичні погляди Т. стають радикальнішими. Відгукуючись на підйом національно-визвольного руху 1929—34, він в романі «Чотири частини» (1934) знов звернувся до питання про правомірність насильства як засоби соціальної боротьби. Проза цих років включає психологічні повісті «Дві сестри» (1933), «Квітник» (1934), розповіді. Поетичні збірки «Мохуа» (1929), «Голос лісу» (1931), «Завершення» (1932), «Знову» (1932), «Строкате» (1933), «Остання октава» (1935) мають декілька споглядальний характер. Опубліковані поетичні збірки «Листя» (1936), «В краю» (1938), «Вечірній світильник» (1938), «Народжений знов» (1940), «В час хвороби» (1940), «Одужання» (1941), «В день народження» (1941), «Останні вірші» (1941). У «Розповіді мусульманки» (1941) він знов запобігав про небезпеку релігійно-громадського фанатизму. Творчість Т. зіграла вирішальну роль в становленні сучасної бенгальської літературної мови, у формуванні критичного реалізму. Він збагатив поезію новими формами і віршованими розмірами, заклав основи жанру розповіді і розвинув жанр соціально-психологічного романа, поклав початок політичній ліриці. Естетичні ідеали Т. знайшли своєрідне віддзеркалення і в образотворчому мистецтві, до якого письменник звертався з 1928 (користуючись переважно технікою акварелі і малюнка пером). Живописні і графічні твори Т., виконані у вільній манері і споглядально-філософські (незрідка піднесений-трагічні) по настрою, зробили вплив на розвиток індійського мистецтва 20 ст Велика дія його творчості на все літератури Індії. Вірш Т. «Душу народу» (1911) став національним гімном Індії. значну увагу Т. приділяв питанням теорії і практики народної освіти. Ще в 1901 він відкрив в Шантіникетоне школу, де сам викладав, а на початку 20-х рр. — університет Вішватхараті, який по його задуму повинен був стати центром вивчення індійської культури. Автор популярних ліричних пісень на власні тексти і балетів.
Вигадування Т. перекладені російською мовою, викликали відгук в Росії ще в передреволюційні роки. Більшість критиків тлумачили його творчість у дусі модних переконань теософів і поетів-символістів; наголошувалися також життєлюбність і національний характер його творів Після Жовтневої революції 1917 інтерес до Т. зріс. А. В. Луначарський писав: «... Твори Тагора, не дивлячись на властивий їм пантеїстичний містицизм, такі повні фарбами, якнайтоншими духовними переживаннями і воістину великодушними ідеями, що складають зараз один із скарбів загальнолюдської культури» («Червона Нива», 1923 № 1, с. 30). У 1961 у всьому світі наголошувалося століття з дня народження письменника.
Соч.: Робіндророчанаболі, т. 1—27, Калькутта, 1939—65; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Соч., кн. 1—7, 10, М., 1914—15; Соч. Вступ. ст. А. П. Гнатюка-Данільчука, т. 1—12. М., 1961—65; Особисте, П., 1922; Іскри. Поетичні афоризми і мініатюри [М., 1970];
Літ.: Рабіндранат Тагор. До століття з дня народження, М., 1961; Р. Тагор — друг Радянського Союзу. Сб. документів і матеріалів, М., 1961; Гнатюк-Данільчук А. П., Рабіндранат Тагор. Крітіко- біографічний нарис, М., 1961; Бросаліна Е., Про гуманізм драматургії Р. Тагора, «Вчені записки БРЕШУ(Ленінградський державний університет імені А. А. Жданова). Серія сходознавських наук», 1962 № 306; Рабіндранат Тагор. Біобіблнографічеський покажчик сост. Л. А. Стріжевськая, М., 1961; Мукхопаддха і Пробхаткумар, Робіндроджібоні, т. 1—4, Калькутта, 1946—57; Бошу Буддходеб, Робіндронатхкотхашахитто, Калькутта, 1955; Біши Промотхонатх, Робіндрокаббопробахо, т. 1—2, Калькутта, 1957—58; Sen S., The political thought of Tagore, Calc., 1947; Thompson Е., Rabindranath Tagore. Poet and dramatist, L., 1948; Mahalonobis P. C., R. Tagore, «The Visva Bharati Quarterly», 1949, Aug.—Oct.; Rabindranath Tagore, On the edges of time Delhi, 1958; Radhakrishnan S., The philosophy of R. Tagore, Baroda, 1961; Z b а-vitel D., Rabindranath Thakur, Praha, 1961; Kripalani До., R. Tagore, L.,1962; Asian о ., Rabindranath Tagore, P., 1969.
