Судове доручення, по радянському праву доручення суду, що розглядає справу, іншому суду виробити певні процесуальні дії із збирання доказів в іншому місті або районі. С. п. оформляється визначенням суду, де коротко викладається істота справи, вказуються обставини, що підлягають з'ясуванню, перераховуються докази, які мають бути зібрані, а також вказуються точні дані про осіб, опит яких необхідний. Визначення підлягає обов'язкового виконання в строк до 10 днів (наприклад, по ГПК(Цивільний процесуальний кодекс) РРФСР, ст. 51). Виконання С. п. здійснюється в судовому засіданні в порядку, встановленому ГПК(Цивільний процесуальний кодекс) відповідної союзної республіки. Протокол і всі зібрані матеріали негайно пересилаються до суду, що розглядає справу.
Радянські суди виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про виробництво окремих процесуальних дій на території СРСР (вручення повісток і ін. документів, опит свідків, сторін, виробництво експертизи і огляду на місці і ін.). Виконання С. п. іноземних судів виробляється по правилах, встановленим радянським законодавством. У свою чергу, радянські суди можуть звертатися з С. п. про виконання окремих процесуальних дій до іноземних судів. Порядок стосунків радянських судів з іноземними визначається законодавством СРСР, союзних республік і міжнародними угодами (перш за все — Гаагською конвенцією по питаннях цивільного процесу 1954, до якої СРСР приєднався в 1966). С. п. іноземних судів передаються для виконання радянськими установам в дипломатичному порядку через МЗС(Міністерство закордонних справ) СРСР. Двосторонні угоди про виконання С. п. СРСР уклав з США (1935), Францією (1936), Австрією (1972). Виконання С. п. передбачено також договорами про правову допомогу.
