Стрільці, стрілецьке військо, російське військо 16 — почала 18 вв.(століття), озброєне вогнепальною зброєю. Створено в 40—50-х рр. 16 ст на основі загонів пищальників. Спочатку С. набиралися з вільного населення посадника і сільського. Надалі їх служба стала довічною і спадковою. С. підрозділялися на виборних (пізніше — московських) і городових (у різних містах Росії). Московські С. охороняли Кремль, несли караульну службу, брали участь у військових діях. Городові С. несли гарнізонну і пограничну службу, виконували доручення місцевій адміністрації. С. підкорялися Стрілецькому наказу, а під час війни — воєначальникам. Городові С. знаходилися також у веденні місцевих воєвод. С. були одноманітно обмундировані, виучені і озброєні (ручні пищалі, мушкети, бердиши, шаблі, частково — списи). Вищою військово-адміністративною одиницею стрілецького війська був прилад, що пізніше іменувався наказом, а з 1681 — полком. На чолі наказів стояли стрілецькі голови (на чолі полків — полковники), що призначалися з дворян урядом.
Накази (полиці) підрозділялися на сотні і десятки, були кінними («драбинними») і пішими. С. жили окремою слободою, отримуючи з казни грошову і хлібну платню. У ряді місць С. наділялися замість платні землею що відводиться їм в спільне користування для всієї слободи. До кінця 16 ст налічувалося 20—25 тис. С., в 1681—55 тис., у тому числі 22,5 тис. московських. Заняття ремеслами і торгівлею приводило до значної майнової нерівності серед С., зближенню їх по роду занять з населенням посадника. В «ріллі» С. намічалося зближення з селянством. Стрілецьке військо показало свою боєздатність при облозі Казані в 1552, в Лівонськой війні, віддзеркаленні польсько-шведської інтервенції на початку 17 ст, а також у військових діях з Польщею і Кримом. Проте в 2-ій половині 17 ст воно стало виявляти свою відсталість в порівнянні з солдатськими, рейтарськими і ін. полицями. Важка служба, постійні затримки видачі платні, зловживання місцевої адміністрації і стрілецького начальства зумовили участь рядових С., і особливо їх бідній частині, в антикріпосницьких виступах 17 — початку 18 вв.(століття): селянських війнах почала 17 ст і 1670—71 (під керівництвом С. Разіна), у міських повстаннях (див. Московське повстання 1682, Стрілецьке повстання 1698, Астраханське повстання 1705—06 ) . В той же час кастові інтереси утримували основні сили С. на стороні уряду. В кінці 17 ст московські С. стали грати активну роль в боротьбі за владу урядових угрупувань, підтримуючи ідеологів розколу і вороже відносячись до нововведень іноземців.
Після падіння уряду Софьі Олексіївни в 1689 уряд Петра 1 приступило до поступового обмеження військово-політичної ролі стрілецького війська. 8 московських стрілецьких полків було виведено із столиці на «вічне життя» до Білгорода, Севськ і Київ.
Після Стрілецького повстання 1698 і хвилювань С. в Азові Петро I розпорядився розформувати стрілецьке військо. Але під впливом поразки під Нарвой 1700 уряд припинило його розформування. Найбільш боєздатні стрілецькі полиці брали участь в найважливіших військових діях Північної війни і Прутськом поході 1711. Поступово вони були поглинені регулярною армією. Одночасно проходіло скасування городових С. Процесс ліквідації стрілецького війська завершився в 20-і рр. 18 ст, хоча як люди «служивих старих служб» городові С. збереглися у ряді місць майже до кінця 18 ст
Літ.: Чернов А. Ст, Озброєні сили Російської держави в XV—XVII вв.(століття), М., 1904: Рабіновіч М. Д., Стрільці в першій чверті XVIII ст, в збірці: Історичні записки, т. 58, М., 1906; Буганов Ст І., Московські повстання кінця 17 ст, М.. 1969.
