Стоянов Захар (1850, по ін. даним, 1851, с. Медвен округ Слівенський, — 2.9.1889, Париж), болгарський письменник, громадський діяч. Учасник національно-визвольного руху, один з організаторів Старозагорського (1875) і Квітневого (1876) повстань. На початку 80-х рр., будучи публіцистом і редактором газети «Працівник» (Русе, 1881), «Борба» (Пловдів, 1885), стояв на радикально-демократичних позиціях, потім різко еволюціонував управо, виступав на підтримку монархо-реакційного режиму, переслідував прибічники зближення Болгарії з Росією. Літературну діяльність почав в 1880. Автор перших документованих біографій В. Льовського (1883), Л. Каравелова (1885), Х. Ботева (1889) і керівників повстанських загонів («Межі Філіппа Тотю, Хаджі Дімітра і Стефана Караджі в Болгарії», 1885). У «Записках про болгарські повстання» (т. 1—3, 1884—92, русявий.(російський) пер.(переведення) 1953) історичне освітлення подій поєднується з художнім зображенням епохи. Мемуари С. стали важливим етапом в розвитку болгарської реалістичної прози.
Соч.: С'чиненія, т. 1—3, Софія, 1965—1966.
Літ.: Нариси історії болгарської літератури XIX—XX вв.(століття), М., 1959; Константінов Р., Письменники реалісті, [кн. 1], Софія, 1956.
