Стаднюк Іван Фотійович (р. 8.3.1920, с. Кордишевка Вороновіцкого району Вінницької області УРСР), російський радянський письменник. Член КПРС з 1940. Народився в селянській сім'ї. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 працював у фронтовому друці. Закінчив редакторський факультет Московського поліграфічного інституту (1957). Друкується з 1940. Збірки розповідей і повістей: «Максим Перепеліца» (1952; однойменний фільм 1956),«Люді із зброєю» (1956) «Серце пам'ятає» (1962), «Військові повісті» (1967) і ін. — присвячені життя Радянської Армії. У романі «Люди не ангели» (ч. 1—2, 1962—65) показана перемога колгоспних буд в українському селі. У романі «Війна» (кн. 1—2, 1970—74) відтворена обстановка передвоєнних днів і початку Великої Вітчизняної війни. С. належать також п'єси «Любов і гарбуз» (1967), «Гіркий хліб істини» (1971), кіносценарії. Твори С. перекладені іноземною мовою. Нагороджений 5 орденами, а також медалями.
Літ.: Скоморохів П., Розповіді про мирне навчання радянських воїнів, «Октябрь»,1953 № 6; Алексєєв М., Люди не ангели, «Москва», 1963 №4; Крячко Л., Завойована правда, «Жовтень», 1966 № 8; Міхайлов О., Коли кувалася победа,«Молодая гвардія», 1971 № 2; Ломідзе Р., В єдиному будую, «Прапор», 1975,№ 5.
