Софокл (Sophokles) (близько 496—406 до н.е.(наша ера)). Старогрецький драматург. Народився в передмісті Афін — Колоні. Обирався на важливі державні посади, був близький до круга Перікла . По античних свідоцтвах, написав понад 120 драм; першу перемогу на змаганнях трагічних поетів отримав в 468. Цілком дійшли до нас трагедії «Аякс» (до 442), «Антігона» (близько 441), «Цар Едіп» (близько 425), «Філоктет» (409), «Трахинянки» і «Електра» (дати обидві невідомі), «Едіп в Колоні» (поставлена в 401). Від інших творів збереглися багато фрагментів.
Світогляд С. відображає складність і суперечність афінської демократії періоду її вищого розквіту. З одного боку, демократична ідеологія, що виросла на основі «... спільній приватній власності активних громадян держави...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 3, с. 21), бачила свій оплот у всевладді божественного промислу, в непорушності традиційних встановлень; з іншого боку — в умовах найбільш вільного для того часу розвитку особи все наполегливіше ставала тенденція до її вивільнення з полісних зв'язків. Випробування, випадні на долю людини, не могли знайти задовільного пояснення в божественній волі, і С., заклопотаний збереженням полісної єдності, не намагався обгрунтувати божественне управління світом якими-небудь етичними міркуваннями. В той же час його залучала активна людина, що відповідає за свої рішення. У «Аяксі» герой усвідомлює несумісність скоєного їм з етичним кодексом доблесного вождя і в добровільній смерті знаходить звільнення від ганьби і ганьби. У «Царі Едіпові» непохитне розслідування героєм таємниці свого народження і минулого покладає на нього об'єктивну відповідальність за мимовільні злочини, хоча і не дає підстави тлумачити трагедію в категоріях суб'єктивної провини і божественної відплати. Цілісною, несхитною в своєму рішенні людиною з'являється Антігона з її героїчним захистом «неписаних» законів від свавілля окремої особи, що прикривається авторитетом держави. Герої С. вільні від всього другорядного і дуже особистого, в них сильно ідеальний початок. Введення третього актора дозволило С. підсилити напругу в розвитку дії, збагатити зображення залучених в нього осіб. Незважаючи на склад хору (15 чоловік), що збільшився, об'єм і значення хорових партій в трагедіях С. істотно скоротилися в порівнянні з творами Есхіла.
Сюжети і образи С. використовувалися як в подальшій античній (Акцій, Сенека), так і в новій європейській літературі від епохи класицизму (Ж. Ротру, П. Корнель) аж до 20 ст (Же. Жіроду, Же. Ануй, Б. Брехт і ін.). Глибокий інтерес до творчості С. виявлявся в дослідженнях і висловах по теорії трагедії (Р. Е. Лессинг, І. Ст Гете, брати Шлегель, Ф. Шиллер, Ст Р. Белінський). З середини 19 ст трагедії С. ставляться в театрах всього світу.
Соч.: Sophocle, Tragédies, t. 1—3, P., 1955—60: у русявий.(російський) пер.(переведення) — Драми. Пер. Ф. Зелінського, т. 1—3, М., 1914—15; Трагедії. Пер. С. Шервінського, М., 1958.
Літ.: Радциг С. І., До питання про світогляд Софокла, «Вісник древньої історії». 1957 № 4; Lesky A., Die tragische Dichtung der Hellenen, 3 Aufl., Gott., 1972, S. 169—274.
