Сотні посадники, середньовічні об'єднання торгівельно-ремісничого населення російських феодальних міст в 11—18 вв.(століття) С. п. об'єднували, як правило, ремісників однієї спеціальності, що проживали в одному або декількох сусідніх кварталах. Вони володіли правом самоврядності і вибору на сході сотника (сотницького) і сотенного дячка. У 11—15 вв.(століття) С. п. були фіскальними (по сплаті державних податків) і військовими організаціями тяглового населення, що виділяло ратних людей під час воєн. Спираючись на сотенну організацію, міське населення відстоювало свої права в боротьбі з княжою владою і міською аристократичною верхівкою. У 12—13 вв.(століття) у Новгороді С. п. мали крупне політичне значення, але надалі міська аристократія діленням міста на «кінці» ослабила їх роль. У Москві С. п. з'явилися, мабуть, в 1-ій половині 14 ст З кінця 15 ст з утворенням єдиної Російської держави і зміцненням великокняжою, а пізніше за царську владу С. п. поступово перетворювалися на територіально-адміністративні одиниці, що зв'язували тяглове населення посадника круговою порукою відносно податних платежів і повинностей. Зберігаючи самоврядність С. п., уряд підпорядкував їх центральному адміністративному апарату. У 17 ст в Москві було не менше 25 сотень і дрібніших сотенних об'єднань — півсотень і четвертьсотен. У 16—17 вв.(століття) ділення на С. п. зберігалося також в Пскові і ін. містах. Поступово С. п. втратили територіальні і професійні ознаки, перетворилися на чисто фіскальні організації, а в 18 ст втратили своє значення.
Літ.: Тіхоміров М. Н., Староруські міста, 2 видавництва, М., 1956.
